28 Руслан

В офіс їду вже на ранок. Довелось провести кілька годин в каталашці, і лише дзвінок губернатору вирішив ситуацію. Відпустили мене дуже неохоче. Я намагався вирішити спочатку ситуацію самостійно, і в будь-якому іншому випадку це подіяло б, але вчепились у мене залізною хваткою. Відразу стало зрозуміло, що копи діяли за чиєюсь наводкою, і навели їх впливові люди. Це не місцеві. 

Тож тільки після втручання губернатора мене випустили під заставу. Але тепер я боржник неприємної людини, яка з мене ще три шкури спустить за цю послугу. Можна було діяти повільно і через адвокатів, але тоді весь мій бізнес опинився б під загрозою. Бо було цілком очевидно — вся спецоперація була на те і спрямована, щоб усунути мене від справ. 

Обшуки пройшли по клубу, все моє майно перерили. 

Тепер треба було дати купу вказівок службі безпеки, щоб перевірили всі приміщення на предмет негласних розшукових дій, бо очевидно, що нас слухала поліція. Нас пасли не перший тиджень, а ми це прогавили. 

Тож про сон і відпочинок я забуваю. Викликаю до себе Вову і влаштовую йому рознос. В каібнеті винувато хнюпиться Давид. Таке враження, що він шкодує, що його не заарештували. Закінчивши з службою безпеки, я повертаюсь до брата:

— Ну що хнюпишся? Вже розібрались, принаймні, цього разу. Хоча, схоже, за нами полює хтось доволі високого рівня. У тебе є якісь ідеї, хто це може бути? 

— Ті ж самі, що намагаються нас підставити перед Вороном. — каже впевнено Дава. — Шкода, що так і не вдалось поговорити з єдиним затриманим свідком… Він виявився заслабким.

— Треба виловити ще когось. Ми маємо розібратись, — я насуплююсь. — Але бити до півсмерті єдиного свідка… Чому так вийшло, Дава? 

— Та не дуже я його і бив! — відповідає безпечно брат. Але ж я бачив в що перетворили того нещасного. 

— Охоронець сказав інакше. Сказав, що ніколи не бачив тебе таким, ти втратив контроль, — я дивлюсь на брата. — А це небезпечно. Ти ж не хочеш стати вбивцею, правда? 

— Ой, проїхали, — Дава позіхає. — У тебе є губернатор, через нього ти швидше зʼясуєш, хто під нас копає, ніж я, виловлюючи по всьому місту шісток, які справжнього замовника в очі не бачили. 

— Добре, — я киваю. — Їдь додому. Я теж поїду зараз, треба поспати. 

Давид вдає, що не розуміє, яка ціна співпраці з губернатором. Людина президента тому й займає таку високу посаду, бо вміє підминати під себе все, що чине поганий опір. Тож загравшись з такими впливовими людьми, можна догратись до того, що будеш лише номінальним власником бізнесу. Цапом відбувайлом, якого зіллють  в потрібну мить. І Давид це має знати. Але поводиться так, наче не знає… 

***

Коли заходжу до будинку, вже майже час вечері. Згадую, що казав малій, що приїду вночі, а Ді те чула. Цікаво, чи Ді хоч краплю думала про мене? 

Проходжу всередину, і чую як щебече мала з вітальні. 

— І отак! Я біжу, біжу, тепер сюди, перестрибую! Блііін! Стіна! Ну от тепер все спочатку треба! — зазираю в кімнату. Аріна сидить із джойстиком перед плазмою, а на великому екрані якісь квадратні чоловічки бігають. 

Ді з посмішкою спостерігає за її грою. Але побачивши мене її обличчя набуває непроникного виразу. 

— Привіт, — підходжу ближче до них. — Ви ще не вечеряли?

— Сьогодні привезли приставку, — повідомляє Аріна. — Це роблокс! Бачиш!

— Ні, ми не вечеряли, — похмуро відповідає Діана. — А час, правда доню? 

— У вас все нормально? — дивлюсь на неї. — Ти якась невдоволена. 

— Які ми уважні! — хмикає вона. — Сходи запитай як справи у твоєї дорогоцінної Каті! 

— В сенсі? — я насуплююсь. — А що знов не так з Катею?

— Вона для тебе важливіша, ніж будь-хто в цьому домі! — ДІана різко відвертається і виходить з вітальні. 

Ревнує, це видно. Вперта, як віслючка. Сама відштовхує, а потім влаштовує сцени. Хоча… Не буду казати, що мені неприємно бачити, що вона ревнує. Повертаюсь до малої:

— Що ви робили сьогодні? Як мама, вона весь день така нервова була? 

— У мами поганий настрій, — киває мала. — Так іноді буває… Коли у неї поганий настрій Артем привозить їй шоколадку. Ти б теж міг подарувати їй цукерку, мама відразу повеселішає. 

Від згадки Артема я і сам дещо насуплююсь. Шоколадки він їй привозить… Вони що, в першому класі? Але може ідея піти зараз до неї не така вже погана…