25 Діана

Сповзаю по стіні вниз. Сил зовсім не залишилось. Мене ніби випили до дна. Я стільки разів уявляла, що скажу йому правду. Думала, яка буде його реакція… Але все одно не була готова. Він вперто не хоче вірити в очевидне. Що тоді показав тест ДНК? Навіщо він його робив? Невже перевіряв не себе? Який же він придурок! 

Людина, яку я любила і люблю понад усе на світі, виявилась твердолобим бараном! І я вівця поруч з ним.

Кладу руку в кишеню і стискаю там записку, яку знайшла в своєму пальто щойно ми повернулись з лікарні. Я хотіла її йому показати. Але він знову не повірить. Буде стверджувати, що я все видумала. 

“Наступного разу собака може бути не у вольєрі. Не жартуй з нами. Чекай подальших вказівок, якщо не хочеш біди”. 

Вони знущались над мною. Як мені тепер вірити бодай комусь в цьому будинку? Що як няня їх людина? Що якщо саме вона спровокувала напад пса на Аріну? 

Я збожеволію в цьому будинку! Страх, ось єдина емоція, яка зараз в мені залишилась. Що вони від мене захочуть? Шпигувати за Русланом? Передавати інформацію про його бізнес? Але якщо в будинку їх людина, то навіщо їм я? 

Запускаю руки у волосся, в безсиллі. Хочеться плакати, але внутрішній біль ніби перетискає сльози. Не можу ні вдихнути, ні видихнути. 

Я не знаю, скільки я так сиджу. В будинку дуже тихо. Всі слуги вже, напевно, сплять. Бісова нянька вже теж нагорі,  в кімнаті, яку їй виділили, не далеко від Аріни. Чому Аріон так за неї вчепився? Як її перевіряли його люди? 

Тисяча і одне питання, на яке я не отримаю жодної відповіді. Ні сьогодні, ні завтра. 

***

Встаю я раніше за всіх. Ніч була важкою і майже без сну. Зазираю в кімнату до Аріни. Донька ще спить. Відчуваю трохи полегшення. Сьогодні я з дому ні ногою. Очей не спущу з малої. 

Виходжу в коридор і зіштовхуюсь з Катериною. Спалах неприязні до неї такий сильний, що мені хочеться її вдарити. 

— Ви все ще тут? — питаю у неї. — Вам час пакувати свою валізу! 

— Вибачте, що? — вона здивовано дивиться на мене. 

— Я вам не довіряю! — кажу я. — І не хочу бачити вас поруч з дитиною. Що не зрозуміло? 

— Але ми з Арінкою так подружились, — говорить вона трохи розгублено. — Мені потрібна ця робота, у мене сестра хворіє. 

— Ви не вмієте дивитись за дітьми! Це через вас її вкусила собака! — я відчуваю, як витримка мені зараз зрадить. Чхати мені на її сестру і обставини. Навішає зараз тут локшни. 

— Я не знала, що там є собаки, — тихо говорить няня, їй на очі навертаються сльози. — Пробачте, будь ласка. Мені правда треба ця робота… 

— Наступно разу ви що не знатимете? — стою на своєму. Двері відчиняються, і на шум визирає Аріон:

— Що тут відбувається? 

— Діана Володимирівна каже, що ви мене звільняєте, — схлипує Катерина. — А в мене сестра хвора і я розраховувала на цю роботу… 

— Знайдете іншу! — тепер мене бісить її халат. Він до колін, але помоєму все одно занадто відвертий. 

— Ти вже готова відмовитись від зустрічей з Артемом? — безцеремонно питає Аріон при няні. 

— Ти що зараз мені ставиш умови? — я повертаюсь до нього. — Я маю проміняти друга на некомпетенту няню? 

— Тебе не влаштовує няня, мене не влаштовує наркоман біля тебе, — насуплюється він. — Або йдуть обидва, або ніхто, вирішуй. 

— Ти придурок! — я буквально задихаюсь від люті. — Ти не можеш рівняти Артема і цю… Він мене рятував стільки разів. А що зробила Катерина? Ледь не вграла мою доньку! 

— Вирішуй, Ді, — він переводить погляд на Катерину. — А ви поки що можете йти працювати. Хай Аріна встає і готується до сніданку.

Я безсило йду в свою кімнату. Мені недвозначно показали, що я тут ніхто. Навіть прислугу приструнити не можу.