13 Діана

Їхати  в супроводі охорони дуже незвично. Я ж не якись там президент. Добре, що у мене витримка натренована ще  з дитячого будинку. Там своїх емоцій показувати було не можна. 

От тому я і тримаюсь з кам'яним обличчям. 

Охорона залишається за дверима, а я заходжу в наш тісний офіс. 

— Ді! Я така рада тебе бачити! — Свєта кидається мене обіймати. Приємно, хоч і несподівано. 

— Тихіше, — кажу я. — Ти мене наче тиждень не бачила!  

— Я думала ти вже й не прийдеш…

— Ну я б принаймні попередила, якби дійсно вирішила кинути роботу, — відповідаю я їй. 

— То що трапилось? Хто той чоловік на крутій машині? — продовжує розпитувати подруга. — Ти нічого не сказала. 

— Колишній, — кажу я правду. 

— Він — батько Аріни, — здогадується Свєта. Тільки сліпий би не помітив їхню схожість. 

— Я не хочу про це говорити. 

Як же багато проблем мені приніс Аріон. От хоча б і те, що я маю пояснювати всім своїм знайомим його присутність в моєму житті. А я терпіти не можу ділитись своїми внутрішніми справами. 

— І що він? Вирішив вас забрати до себе? — все одно питає Свєтка. — Це прямо як в якихось серіалах! Я дивилась нещодавно… Мужик такий: "У цієї дитини мої очі! Значить, вона моя, і буде жити зі мною!". Хіба ми не подруги? Чому не хочеш говорити…

— Менше дивись всіляких серіалів, — хмикаю я. — Як твоя мама? Що лікарі кажуть? — у Тамари Олегівни цукровий діабет, зараз почалась якась проблема з ногами, і я просто змінюю тему з себе на проблеми напарниці. 

— Не дуже, — вона одразу сумнішає. — Гроші треба. Більше, ніж я можу заробити. Але поки що якось тягну…

— Ми можемо поки всі гонорари направляти на тебе, — пропоную я. Ми з Аріною все одно живемо за рахунок Аріона. Має ж бути від нього якась користь. А ще я обов'язково з ним поговорю, щоб розкошелився на благодійність! 

— Але ти теж працюєш, це буде несправедливо, — зітхає Свєта. 

— Я зараз буду менше витрачати, за садочок платити менше буде… Коротше не заморочуйся. Все буде добре. 

Ми збираємось, щоб їхати. Сьогодні святкування має відбутись в торговому центрі, де цілий поверх виділено під дитячі розваги. В одній із таких кімнат відбуватиметься святкування дня народження, а ми — запрошені на годину аніматори. На щастя одягати костюм оси потреби немає. 

Сьогодні я Рапунцель, бо свято тематичне, про діснеївських принцес.

 Свєтка ошелешено коситься на мою охорону, яка слідує за нами по пʼятах. 

Але я просто роблю вигляд, що мордоворотів поруч зі мною немає.

На дитячому майданчику вони трохи відстають від нас. Займають диванчик і спостерігають віддалено за мною.

— Ні, ми не як в серіалах, це вже якісь шпигунські ігрища, — Свєтка коситься на чоловіків. — Диви, як зиркають. Хоч би дітей не налякали.

— Тут татусі і пострашніше є, —  сміюсь я.

Святкування відбувається як завжди. Закінчивши з роботою, я вирішую забігти в туалет. Охорона за мною туди звісно не йде. 

Але слідом за мною забігає невисока дівчина, з тугою косою, і стає поруч біля умивальника. 

— Діано, — раптом каже вона. — Вам просили передати дуже важливу інформацію.

Я замираю, так і не вийнявши руки з-під крану. Ловлю її погляд в дзеркалі. 

— Хто просив? — питаю. 

— Серйозні люди, — дівчина бере паперові серветки. — Ви дуже доречно опинились в потрібно місці і потрібний час, — каже, дивлячись на мене. — Ви в будинку Аріона. Вам тепер потрібно воскресити  в ньому те, що було колись.

— Які нісенітниці. З якого дива я маю щось робити? — я фиркаю. 

— Краще просто робіть, що вам кажуть. Так, дім Аріона цілком захищений. Але ж він не може захистити всіх, хто вам дорогий, — говорить дівчина. 

— У мене немає дорогих людей, — кажу холодно. — Навіть сімʼї немає…

— Вчора дівчинка ледве не втонула, — освідомленість дівчини про події бʼє по нервах. — Як думаєте, скільки ще нещасних випадків може статися? — блефує чи ні? О боже, я навіть не знаю, що мені думати. 

— Якщо хоч волосина впаде з її голови…, — починаю я твердо.

— То що? Аріон вже не такий сильний, як ви собі думаєте, — дівчина йде до дверей. — Виконуйте вказівки, і все буде добре. І звісно не придумайте щось сказати йому… Бо охрона може знову не помітити якоїсь халепи… 

Вона виходить, а я стою кліпаючи їй услід. Душу стискає холод. Я не знаю, правду вони кажуть чи ні. І що робити з цим всім далі. Я не маю ніякого права ризикувати Аріною. Але зваблювати Руслана? Серйозно? Ні… 

А ви вже додали книгу в бібліотеку, щоб не пропускати оновлення? Далі буде лише цікавіше))