11 Діана

Я відчуваю себе винною в тому, що сталось. Заговорилась з кухаркою, навіть  не подумала, що Аріні може бути цікаво роздивлятись не лише ближні кімнати. Я не услідкувала за нею. 

Мене колотить. Хочеться зробити бодай щось, аби перестати відчувати цей нестерпний внутрішній біль. Виплеснути все, що зібралось в моїх грудях велетенською кулею. Але поруч лише Аріон. Я б його била, дряпала і кричала. Але не при Аріні. 

А потім він нас обіймає. Від його великого тіла йде тепло, і внутрішня напруга в мені слабне. 

Арінка вже майже не кашляє. Напевно води вона встигла не так багато ковтнути. Я починаю думати дещо спокійніше. 

— Треба нам переодягнутися, — кажу я. 

— Так, ваші речі вже віднесли нагору, в спальню біля моєї. Аріна буде спати з тобою, чи сама? 

— Хочу сама! — одразу говорить донька. — У мене буде своя кімната? — активна, ніби щойно нічого не відбулось. Щойно плакала, але вже знову в порядку. 

А я не знаю, чи здатна відпустити її від себе в цю ніч. Це мені тепер буде страшно спати самій. Мені будуть ввижатись монстри під ліжком. Відголоски страху змушують тримати Аріну міцно біля свого серця. 

— Твоя мама, певно, сьогодні захоче побути з тобою, — він як відчуває мій стан. — А поки ти будеш ночувати там, можна буде переробити третю спальню в дитячу. 

Ми тут на довго, якщо у Аріона такі плани… 

Але я занадто виснажена морально, аби надто ретельно обдумувати цю думку. Зараз головне — здоровʼя моєї дитини. 

— Пообіцяй, що більше ніколи не заходитимеш в цю кімнату? — прошу я у доньки. 

— Добре, — вона киває.

— Я попрошу зробити замки. Сюди, в гараж, в тренажерку, — каже Аріон замислено. — І треба навчити малу плавати! 

Ми виходимо з басейну, якраз вчасно — до нас охорона підводить одягненого в оранжеву форму фельдшера “швидкої допомоги”...

*** 

Вечеря не вдалась. Я забрала свою їжу в спальню. Сидіти з Русланом за одним столом після всього, що сталось, у мене не вистачило духу. Аріну оглянули, з нею все було добре. Навіть води в легенях не залишилось. Але про всяк випадок нам виписали ліки, якщо буде бронхіт. 

Вона з апетитом з'їла свою порцію, переодяглась у піжаму, і скрутилась на ліжку з планшетом, де ввімкнула собі мультики. 

Я подивилась на час. Артем саме мав прокинутись. Треба було попередити його, що з нами все добре. Він був мені вірним другом ці роки, підтримував і допомагав. Іноді мене трішки кусало сумління. Я ж розуміла, що хлопець закоханий у мене. А я його тупо френдзонила… 

— Привіт, — кажу, коли він бере слухавку. 

— Де зникла? Я вже хотів йти по твоїх подружках і в поліцію, — відразу відповідає він. — Ти в порядку?

— Вибач, — зітхаю винувато. — Треба було написати тобі хоч смс… Але все якось навалилось сьогодні. Ми з Аріною поки будемо жити в гостях у її батька, — кажу майже пошепки, щоб мала не почула. 

— Що? — здається, він шокований цією новиною. — В сенсі… Як? Він викрав вас? Він якийсь мафіозі, чи щось таке? Де ви, я заберу вас. 

Я посміхаюсь і хитаю головою. Артем не бачить, звісно. Не варто втягувати хлопця в серйозні проблеми. 

— Ні, ми просто приїхали погостювати, — кажу я. — Так буде безпечніше.

— Ти ніколи не казала про її батька. Ніколи, — повторює він. — Ви не спілкувались, я знаю. Що трапилось? І чому "безпечніше"? 

— Це все дуже складно, — кажу я. — Але на разі ситуація така, що ми будемо жити у нього. Як гості. Я не можу тобі все розповісти, тим паче по телефону. Для твоєї ж безпеки. 

— Як Аріна сприйняла його? — питає трохи сумно.

— Ніяк. Вона не знає, хто він. Для неї він просто дядько на великій машині. І я не хочу, аби вона до нього привʼязалась. Потім буде всім боляче…