6 Руслан

Ось і ти. Її навіть в костюмі бджоли-переростка впізнати не важко. За ходою і рухами. 

Щойно бачу її, виходжу з машини і йду прямо до неї. Ді щось каже подрузі. Та з захопленням переводить погляд з машини на мене. 

— Тепер розумію, чому Влад пролітає, — каже тихо. Але я почув.  І самовдоволена усмішка  таки зʼявилась на обличчі.

— Ти їдеш зі мною, — кажу Діані. 

— Аріон, а чи не забагато ти розкомандувався? — вона впирає руку в свій смугастий кругли бік. 

— Аріна в небезпеці. Якщо не підеш сама, закину на плече і заштовхну в машину і ми поїдемо за малою, — продовжую я. 

Ді важко зітхає.

— У мене свято… Я взяла гроші. ДІти чекають… Але Арінка важливіша. Давай ми її заберемо і відразу на свято? Я відпрацюю і потім поговоримо. Бачиш, Руслане я йду тобі на зустріч, — голос у неї злегка тремтить. 

— Добре, хай буде так, — я киваю. 

Не хочу зараз витрачати зайвий час, мені важливо захистити свою племінницю. Не знаю, чому, але я відчуваю сильну відповідальність. Може, тому що брату начхати. 

В тому бісовому пакунку, який мені прислали кілька годин тому було послання —  з Аріною може статись щось погане. Я дав вказівку безпековикам перевірити все, від кур'єра, який привіз цей пакунок, до того, хто з ділків у місті настільки осмілів, що може собі дозволити війну зі мною. Але поки все це відбуватиметься, дитина має бути під наглядом. Я не можу допустити, щоб вона постраждала. Тоді моя репутація постраждає теж. Хто я буду в очах партнерів, якщо не зміг захистити власну кров? 

Ді швидко дає вказівки подрузі, завантажує свою торбу в її машину. І сідає да мене, скриплячи шовковими крилами. 

Ми їдемо за дитиною мовчки. Коли доїжджаємо і вона виходить з машини, я кажу:

— Давай тільки без дурниць, добре?

— Які дурниці я можу утнути в костюмі оси? — питає вона. — Тікати з Аріною по місту? 

— Хто ж вас, ос, знає, — я ледь усміхаюсь. Все ж, я скучив за нею, немає сенсу це заперечувати. Тільки вона може бути ніжною, сильною і зухвалою одночасно. 

ДІ біжить в садочок. Я відмічаю, що це не державний. Отже, незважаючи ні на що, гроші вона звідкись бере. Ді зараз теж перевіряють. Як жила, чим займалась ці роки, з ким зустрічалась... Останнє мені знати неприємно. Але я маю знати все. 

Якби вона тоді мені не зрадила, можливо, ми б все ще були разом. Не було б чорнявої малої, навряд чи я б погодився й на усиновлення, але я б не відпустив її від себе… Я раз у житті допустив помилку і привʼязався до жінки. І цією жінкою була Ді. Коли Ді пішла, я довго не підпускав до себе нікого. Але потім була Софі. Та коли вона сказала, що хоче дитину і пішла від мене, все що  я відчув — полегшення. Настільки мені було байдуже. Певно Ді вбила в мені всі людські почуття, випалила їх своєю отрутою. 

Не знаю, що Ді сказала Аріні, але в машину та сіла цілком спокійно. 

— Мама каже, ви мене теж на свято везете, до інших дітей, — каже вона тихенько. — Там волосся більше смикати не убдуть, точно? 

— Ні, не будуть, — кажу дещо розгублено. — Хоча, діти такі, що можуть і смикати. 

— У мене в садочку є жених, — довірливо розповідає вона. — Він мене захищає від інших хлопчиків, щоб не смикали за коси… Діма сильний, мені поруч з ним нічого не страшно!