4 Руслан

Все ж, як вони схожі. Це було просто нестерпно бачити. Я чекаю на кляті результати. Не сплю всю ніч, згадую Ді і той її погляд. Вона мене ненавидить. Хоча я не дуже й розумію за що. Невже наші колишні стосунки — гра? І вона й тоді тільки вдавала, що кохає? Аби завдати болючого удару? А мені всі нутрощі скручує, як тільки бачу її поруч. Стільки років навіть згадки про неї не дозволяв собі. Але Ді, як виявилось, це не влаштувало. 

За ніч так і не змикаю очей. Перше, що роблю зранку, зазираю на пошту — туди мали прийти результати. Хвилююсь, хоча знаю, що скоріш за все там буде той результат, який я передбачаю. По датах все сходиться. Ді пішла від мене до Дави, а через девʼять місяців зявилась мала. 

Результати на місці. Я дивлюсь на клятий файл і все ж відкриваю його. Це як зняти пластир одним різким рухом. Дуже боляче, але хоча б за один раз. 

“Кровна спорідненість встановлена з ймовірністю в 85%. Родинні зв'язки  першого ступеню підтверджено”. 

Ну, що і варто було довести. Далі я нічого не читаю. Пересилаю файл братові і одразу ж набираю його. Дава бере слухавку одразу, але голос його невдоволений:

— Блін, Рус, ти спиш коли небудь? НІ? А інші уяви собі сплять! 

— Ти де зараз? Я приїду, є розмова, — кажу спокійно, хоча в душі все кипить. Все ж, я так сподівався, що це ʼ помилка… Ідіот, ось хто я.

— У себе. Восьма ранку, Рус! Ну не на роботі ж мені бути! — брат язвить. Чим лише підливає олії у вогнище мого роздратування.

— Буду за двадцять хвилин, прокидайся, — кажу похмуро і відбиваю виклик. 

Клятий день, клята Ді, клята дитина… Я йду в душ, але тільки-тільки встигаю вийти, коли мені дзвонить охорона.

День починається якнайгірше, ну що там?

— Алло? Що у вас? — питаю дещо роздратовано. 

— Вам тут курʼєр пакунок привіз. Без адреси. В урну його? 

— В урну… Хоча, перевірте, — раптом кажу я. — Будемо на звʼязку, — і відбиваю виклик.

***

Дава мешкає в фешенебельному районі. Тих грошей, що ми заробляємо йому цілком достатньо, щоб шикувати. І я з одного боку розумію його не любов до ранніх підйомів. Сам такий, що спав би вдень. А працював вночі. Тим більше, що Дава курує частину нашого нічного бізнесу… Проте сьогодні його бажання виспатись лише мене дратує. Єдиний плюс — ловити його по всьому місту потреби немає. 

Він ще теплий і в одних трусах зустрічає мене на порозі.

— Що за поспіх, Рус? 

— У тебе є дитина, ти знав? — питаю похмуро прямо з порогу. 

— Та мало яка могла від мене залетіти? А мені не сказала. Я маю слідкувати за всіма своїми ескортницями? — він розводить руками. — Хоча... Якби залетіла ескортниця, то звісно вона б з мене грошей вимагала. Тому ні, не знав…

— Це Діана, — я підтискаю губи. — Тест робили під моїм наглядом, тож це правда.

— Яка Діана? — він проходить на кухню, щоб взяти чашку з кавою, і сідає на високий стілець. 

— Моя Діана, з якою ти переспав і через що ми з нею розійшлись, — нагадую я. 

— Ой, знайшов про що згадувати… Я пʼяний був, і сто разів тобі казав, що може і не спав з нею. Яка нафіг дитина, Рус? 

— Мала, пʼятирічна. І я зробив тест, — продовжую я роздратовано. — Ти маєш взяти на себе відповідальність. Це дитина нашого роду. Перша спадкоємиця. 

— Ні-ні-ні, Рус. Це ти замрочений на родинних зв’язках і все таке. Якщо Ді звісно захоче аліменти, буду платити… А сам напрошуватись на відповідальність — навіщо? Та і Ді мені ніколи особливо не подобалась. Навіть не розумію, якого біса я з нею спав… До сьогодні не впевнений навіть був, але якщо ти кажеш, що є дитина…. 

— А якщо на неї будуть полювати? Їй треба жити з тобою. Так вона буде в безпеці. Це дитина Аріон, а ти придурок. 

— Жити тут? — він обводить рукою квартиру, і ледве не давиться кавою. — Ти при своєму розумі, Рус? Навіщо вона мені тут? Це холостяцький барліг… І у мене накльовуються серйозні стосунки, як я це поясню Юлі? 

— Тобі зовсім начхати? Вона мала. Хто захистить її, якщо не рідний батько? — мене переповнює злість на брата за його безвідповідальність. 

— Її немає від кого захищати! Жила ж вона якось пʼять років і глянь нічого з нею не сталось. Ти перебільшуєш, братику. Скоро з тими гонками геть дах поїде у тебе.

В цю мить мій телефон дзвонить. Я дістаю його з кишені і коли бачу, що це служба безпеки, приймаю виклик:

— Ми відкрили пакунок… Там особисто для вас інформація про дівчинку, — сухо рапортує охоронець.