2 Руслан

Клята байстрючка вилитий брат. Коли дивлюсь, так і бачу це. І від того ще гірше. Треба зробити той тест і розставити всі крапки над "і" прямо зараз. 

Я підводжу їх до машини і відкриваю дверцята, а потім коротко відчеканюю:

— Залазьте, хутко. 

— Мені страшно, — чую шепіт малої. 

— Нічого поганого я вам не зроблю, — хмикаю. — Після лабораторії ми з вами більше не побачимось. Я просто маю отримати докази, щоб більше ніхто не міг мене шантажувати.

— Навіщо тобі докази? — Діана притискає до себе дитину, мов та квочка. — Ми і так тебе не тривожили. Я б з радістю забула що ти існуєш, і на іншу планету перебралась, Аріоне.

— Замовкни, — з силою захлопую дверцята заднього сидіння і сідаю біля водія. — До лабораторії на Арсенальній. 

Все всередині кипить від злості. Використати дитину для подібного… Хоча, після тієї її зради чого ще я мав очікувати? Фотографії вибили мене з колії. Треба ж було їй так пожартувати наді мною, понасміхатись… Знала ж, що в мене не може бути дітей. Вирішила через декілька років вдарити по болючому, щоб помститися? Але хто з нас двох мав право мститися, так це я… Після того, як побачив ті фото з братом. Шлюха вона і в Африці шлюха… Всі жінки ладні розсувати ноги, аби тільки щось отримати взамін. І Діана не була виключенням. 

Хотіла напевно тримати на короткому повідці і мене, і Давида? Але, звісно, нічого у неї не вийшло. Як я тоді кипів, коли її обман розкрився. Ді була єдиною дівчиною, яку я був ладен назвати своєю нареченою. І вона мене зрадила… 

А потім через п'ять років мені приходять фотки малої. Дівчинка як дві краплі води схожа на Даву. Ну, може, й на мене — гени не вода. Певно, Ді в якихось своїх фантазіях вирішила, що я куплюсь на брехню, що дитина моя. От тільки я не можу мати дітей, тут вона прогадала… 

Автівка зупиняється біля лабораторії:

— Всі на вихід, — кажу, поглянувши на Ді через дзеркало заднього виду.

— Аріон ти можеш пояснити, якого біса збеленився і навіщо тобі моя донька? — питає Діана. ОЧі відьомські зелені виблискують на мене гнівом.  

— Робимо тест на батьківство, і я вас відпускаю. Мені треба мати прямий доказ, щоб ти не вздумала мене шантажувати, чи ще щось, — хмикаю я. 

— А мене цілком влаштовує статус матері-одиначки, — каже вона. — Без тестів і проблем. Ти не знав нас стільки років, і ще можеш стільки ж спокійно жити. Як взагалі про Аріну дізнався? 

— Пташка на хвості принесла. Але думаю пташці на хвіст хтось поклав потрібну інформацію, — змірюю її поглядом, невже можна так грати? Та по тобі театр плаче, бісова відьмо! 

— Слухай, якби я хотіла від тебе хоч гривню, я б просто винайняла адвокатів, і ми б пішли в суд встановлювати батьківство, ти хіба цього не розумієш? 

— Мені все одно, що ти там кажеш, давай, на вихід, — кажу без зайвих церемоній, а сам виходжу з машини. 

Діана виходить сама і допомагає вийти малій. Тій років з чотири, може трохи більше, я не надто розбираюсь в дітях. В рожевому береті, блискучих ботиночках і пальто. Все не надто дороге, але чисте. Може, як мати Ді й непогана. А от як людина — лайно ще те. 

Я намагаюсь зрозуміти — відчуваю я до цієї дівчинки якісь родинні почуття, чи ні? По всьому вона — моя племінниця. Навіть без тесту видно, що Дава причетний до всього. 

І від цього мені знову боляче. Так само, як було тоді, коли я побачив ті кляті фото. Ця дитина буде вічним нагадуванням про зраду Ді. Я б міг нічого не зʼясовувати. 

Але Аріон не повинні кидати своїх дітей без нагляду. Навіть якщо мала дитина Дави, я як старший маю подбати про те, щоб дитина не росла як бурʼян при дорозі. Коли вже Даві начхати. 

Принаймні, він відреагував якось без ентузіазму, коли побачив фотографії дівчинки. Я мав би просто ненавидіти його за все, що сталось, але чомусь все одно не можу кинути все це насамотік. 

Ми заходимо до лабораторії, нас одразу зустрічають. Що ж, зараз ми все дізнаємось. Раз і назавжди. 

— … ні мила, тебе не будуть колоти, — бубнить за спиною Ді до дівчинки. — Тітка в халаті візьме твоє волоссячко.

— Все? — тремтячим голоском питає дівчинка. 

— Його зразок у вас є, тепер лишилось взяти у малої, — киваю в сторону дитини. 

Вона виглядає дійсно наляканою, і я зітхаю. Трохи заспокоююсь і сідаю навпочіпки перед нею:

— Так, тільки пару волосин. А потім ви з мамою будете вільні. Ну, а далі зустрінемось, коли результат тесту буде готовий…