Пролог. Надія

— Заходьте, роздягайтесь, будь ласка, — промовила дівчина, обертаючись до нього. 

Вона відразу йому сподобалася. Невисока, тендітна, з пишним білявим волоссям і великими блакитними очима на порцеляновому личку. Схожа на ляльку Барбі. З такою ж наївною і трохи дурнуватою усмішкою. 

Він мовчки зачинив за собою двері, тоді повернув двічі ключа, який стримів у замку, й поклав собі до кишені. 

— Вибачте? — дівчина здивовано дивилася на нього. 

"Надія" — прочитав він на бейджику, приколотому до її зеленого кокетливого халатика. 

— А ти теж роздягайся, Надійко, — привітно промовив він.  — Хочу подивитися на тебе… без нічого. 

— Я не розумію, це жарт? — її світла шкіра миттю залилася рум'янцем. — Чи ви мене з кимось сплутали? 

— Ні, лялечко, мені порекомендували саме тебе. І я бачу, що не помилилися у виборі. Бо ти якраз така, як я люблю. То що, роздягнешся сама, чи мені допомогти? 

Дівчина покрутила головою, як налякане пташеня.

— Я зараз буду кричати! — промовила враз охриплим голосом. — Викличу охорону! 

— А ти знаєш, хто я? — він витримав театральну паузу, а потім обвів рукою затишну маленьку кімнатку з рожевими стінами. — Я власник усього цього. І охоронцям я плачу зарплату. І тобі…

— Віддайте, будь ласка, ключа, — вона вже мало не плакала. — Я не хочу більше тут працювати. За кого ви мене маєте? 

— Та не корч із себе невинне янголятко, — він уже почав дратуватися. Не любив вмовляти і переконувати, зазвичай це жінки бігли до нього за першим знаком і виконували усі забаганки. — Давай, покажи, на що ти здатна. То, можливо, я потім тебе порекомендую грошовитим людям, добре заробиш. Ну, я довго маю чекати? 

Він невблаганно наближався, не поспішаючи, смакуючи її переляк, а дівчина все відступала, поки не вперлася спиною у підвіконня. Знайомий  шум великого проспекту тепер здавався чимось із іншого світу, безмежно далеким, весь обшир її існування ураз звузився до цієї маленької кімнати, замкненої на ключ. А ключ лежав у кишені цього хижого, небезпечного, схожого на дикого звіра чоловіка.

Ще мить — і вона буде у його владі, і тоді вже неможливо буде нічого змінити…