8 Олеся

Двері за свекрухою зачиняються, і в порожній, розкішно прибраній квартирі запановує дзвінка тиша. Повітря здається отруєним, важким, просоченим брехнею та зневагою. Мене нудить від одного погляду на меблі, на дорогі картини, на білосніжну скатертину із залишками розкішної вечері, яку я так старанно готувала.

Я йду до спальні. Немає ні сил, ні бажання ридати чи жаліти себе. Всередині палає лише одне відчуття — гидота. Мені гидко торкатися речей у цій квартирі.

Дістаю з шафи невелику дорожню сумку, з якою колись прийшла в життя Саші. Не беру жодної прикраси, жодної брендової сукні чи шуби, які він мені купував. Усі його подарунки тепер здаються платнею за моє мовчання, за п’ять років мого вкраденого життя. Я складаю лише те, що купувала за власні гроші з прибутків кондитерської: кілька простих светрів, джинси, зручне взуття, документи й кондитерські інструменти, без яких не уявляю своєї роботи.

Застібаю блискавку на сумці, лишаючи ключі від квартири на скляному столику в передпокої. Замовляю таксі через додаток і виходжу в осінню темряву, навіть не озирнувшись на цей збудований на брехні дім.

За пів години таксі зупиняється біля сірої дев'ятиповерхівки в спальному районі. Піднімаюся на четвертий поверх і тисну на дзвінок.

Мені більше немає куди йти. Сирота — це коли в момент найбільшої катастрофи у твоєму житті в тебе є лише одна людина на всьому світі. Моя подруга ще з університетських часів, Аліна.

Двері відчиняються, і на порозі з’являється Аліна в домашньому халаті, з розпатланим волоссям. Вона живе в тісній, скромній однокімнатній квартирі, де завжди пахне міцним чаєм та паперами — Аліна працює бухгалтером-фрилансером і веде облік у моїй кондитерській.

— Олесю? Боже, на тобі лиця немає! Що сталося? — злякано вигукує вона, одразу втягуючи мене всередину й хапаючи за тремтячі руки.

Я заходжу, опускаю сумку на підлогу й просто валитися на вузький диванчик у її маленькій кухні. Тут, серед скромних старих меблів і простих чашок, я нарешті роблю перший глибокий вдих за весь цей жахливий день.

І я розповідаю їй усе.

Розповідаю про доставку торта Карині та трьохрічну Софійку з карими очима Саші. Про таємний генетичний тест, який зробила свекруха, поки я була під наркозом. Про п’ять років контрацептивів і брехні. Про те, що свекруха сама познайомила мого чоловіка з іншою жінкою, аби та народила йому «чистокровного спадкоємця». І про те, що прямо зараз у мене два тижні затримки.

Аліна слухає мене, застерігши з відкритим ротом. Вона періодично хапається за голову, вилаюється, а коли я доходжу до моменту з вагітністю, її обличчя стає дуже серйозним і стурбованим.

— Олесю... це просто якийсь жах, у мене слова відбирає, — тихо каже вона, заварюючи мені ромашковий чай. Вона сідає напроти й блідими пальцями стискає мою долоню. — Але якщо про вагітність... Подумай добре, Олесю. Якщо там справді є генетичний ризик у шістдесят п’ять відсотків... Може, поки термін зовсім малий, краще перервати? Ти залишилася одна. Саша — подвійний зрадник і тварюка. Навіщо тобі ризикувати здоров’ям дитини й власною долею?

Я повільно хитаю головою. Моя рука під столом знову несвідомо лягає на живіт.

— Ні, Аліно. Я не зроблю цього, — твердо відповідаю я. — Я не вірю жодному слову його матері. Вони роками маніпулювали мною. Навіть якщо якийсь ризик є — це моя дитина. Єдина моя рідна душа в цьому світі. Я не віддам її й не вб’ю через їхній страх і вигадки.

— Але як ти її роститимеш? На що ти житимеш? — благально запитує подруга.

— Моя кондитерська, — з надією посміхаюся я. — Вона ж працює. Прибуток невеликий, але стабільний. Ми закриваємо оренду, є постійні клієнти. Мені багато не треба — на скромне життя, на оренду куточка та на малюка мені вистачить. Я буду працювати втричі більше, але впораюся.

При згадці про кондитерську Аліна раптом замовкає. Її обличчя стрімко блідне, а в очах з’являється винувата й важка печаль. Вона відводить погляд і важко зітхає.

— Аліно? Що таке? — усередині в мене знову все стискається від передчуття нового удару.

— Лесю... я хотіла обговорити це з тобою завтра вранці в студії, — тихо, з пригніченим голосом каже вона, соваючи папери на краю столу. — Але раз уже така ситуація... треба казати одразу.

Вона дістає з теки офіційний бланк і викладає його переді мною.

— Сьогодні ввечері прийшло офіційне електронне повідомлення. У нас призначена позапланова податкова перевірка. Повна аудиторська інспекція за всі три роки роботи кондитерської.

Я розгублено дивлюся на бланк: — Податкова? Але ж ти завжди все чесно вела, ми виплачували всі податки до копійки...

— Ми — так, — пригнічено перебиває Аліна. — Але пам’ятаєш, хто оформлював юрособу, оренду приміщення та перші рахунки на закупівлю обладнання? Усе це робили юристи компанії Саші. І за документами там є дуже дивні проведені транзакції від його фірми, про які ти навіть не здогадувалася. Якщо податкова почне копати глибоко... у кондитерської будуть величезні неприємності. Рахунки можуть арештувати вже цього тижня, Олесю.