7 Олеся

Грюкіт вхідних дверей відлунює у порожній квартирі гучним, зловісним ехом. Саша зник так швидко, ніби його тут ніколи й не було, залишивши по собі лише холодний подих розпеченого скандалу та запах дорогих парфумів у передпокої.

Сестра свекрухи та її чоловік, перезирнувшись із переляканими обличчями, швидко хапають свої речі й намагаються непомітно ретируватися, мимречи щось про «термінові справи» та «пізній час». Вони не хочуть бути свідками сімейної бурі, що спалахує з новою силою.

За кілька хвилин у просторій вітальні залишаємося лише ми вдвох із Євгенією Василівною.

Свекруха повільно опускається на диван. На її обличчі немає ані краплі розгубленості — лише крижана, зверхня лють. Вона згортає губи в тоненьку лінію, оглядає бездоганно накритий стіл, а потім переводить важкий, отруйний погляд на мене.

— Ну от. Довела сина своєю істерикою, — починає вона звичним, в’їдливим тоном, що б’є сильніше за будь-який крик. — Задоволена? Він полетів на пожежу в нервовому зриві, а в нього бізнес, мільйонні контракти! Ти ніколи не вміла цінувати те, що маєш. Тобі ж завжди мало!

Вона підводиться з дивана і починає по-хазяйськи ходити по кімнаті, прискіпливо заглядаючи у кожен куток, знаходячи привід для чергової шпильки.

— Ти тільки подивись на цей дім! Ти ж розпустилася остаточно. Я ще тоді казала Саші, коли ти звільнила прислугу під приводом «мені подобається затишок створювати самостійно», що до добра це не доведе. Кругом безлад! — вона зупиняється біля серванта, проводячи пальцем по полірованій поверхні, і демонструє мені ледь помітну пилинку. — Ось, будь ласка! На полицях пил, у раковині на кухні, певно, недомитий посуд валяється, зате гонору скільки!

Євгенія Василівна різко розвертається до мене, склавши руки на грудях, і її погляд стає зовсім отруйним.

— І що це за дешеві цирковиті номери про «подаю на розлучення»? Надумала собі, стерво неблагодарна! Вирішила скористатися моментом і урвати шматок від його статків? Думаєш, обдереш мого сина до нитки й побігши шукати нового багатія? Та ти без нього — ніхто, нуль без палички, дівчисько з притулку! Ти маєш день і ніч цілувати Саші ноги за те, що він підібрв тебе з вулиці й влаштував твоє жалюгідне життя, а ти замість вдячності псуєш йому нерви своїми дитячими капризами!

Її слова падають на мої плечі важкими каменями. Кожне слово — як удар хлисткою по обличчю. Але замість сліз чи бажання виправдовуватися всередині мене раптом настає моторошна, крижана тиша.

Я дивлюся на цю жінку — на її дорогий костюм, на її холодні, злісні очі, у яких немає ані краплі людського тепла, — і раптом пазли в моїй голові починають скламатися в єдину картинку.

Генетичний тест, який вона таємно зробила чотири роки тому, поки я лежала під наркозом. Її нескінченні прискіпування. Її впевненість у тому, що я не маю права на власне життя і на дітей. І головне — звідки у Саші з’явилася інша родина, ідеально підібрана під матірні критерії?

Я роблю крок уперед. Мій голос звучить тихо, але настільки різко й отруйно, що свекруха на мить замовкає, натрапивши на мій погляд.

— Ви так переживаєте за сина, Євгеніє Василівно? — кажу я, дивлячись їй прямо в очі. — Так боїтеся, що я «обдеру» його? Можете спати спокійно. Мені від нього не потрібна ні копійка його брудних грошей. Зате вам варто було б турбуватися про інше. Про те, що ваш улюблений синочок уже три роки живе на два доми. У нього в передмісті є інша жінка, Карина, і їхня спільна донька Софійка, якій сьогодні я особисто привезла святковий торт.

Я чекаю на шок. Я чекаю, що вона почне заперечувати, бліднути або кричати від несподіванки.

Але замість цього... Євгенія Василівна спокійно відкидає голову назад і заливається холодним, неприємним сміхом.

Цей сміх б’є по моїх барабанних перетинках болючіше за будь-які крики.

— Ой, боже мій! — сміється вона, змахуючи невидиму пилинку з рукава. — Ти відкрила Америку, моя люба дурненька Олесю! Знайшла чим налякати старого ворога.

Мій погляд завмирає. — Що?.. — ледь чутно видихаю я.

Свекруха перестає смітися, її обличчя знову стає жорстким і діловим. Вона робить крок до мене й знизує плечима, наче пояснює очевидні речі тупій школярці.

— А ти думала, звідки вона взялася? Думаєш, Саша сам міг би придумати завести собі пристойну жінку з нормальним походженням, поки ти бавишся у свої тістечка? Це я їх познайомила, Олесю. Я особисто знайшла Карину — дівчину з хорошої, забезпеченої родини, з чистим родоводом і без твоїх генетичних сміттєвих хвороб. Я сама влаштувала їхню зустріч, бо моєму синові потрібен був здоровий спадкоємець і нормальна сім’я, а не сирота-невдаха, якій лікар заборонив народжувати!

Усередині мене все обривається. Здається, земля йде з-під ніг.

Це була не просто зрада чоловіка. Це був ретельно спланований заколот. Вони з першого до останнього дня грали зі мною у виставу, тримаючи мене в золотій клітці, доки мати підшукувала синові «правильну» жінку для продовження роду, а він послужливо виконував її накази.

Моя рука під столом автоматично опускається на живіт, де ховається моя маленька таємниця — двотижнева вагітність від чоловіка, який разом зі своєю матір’ю перетворив моє життя на фарс.

— Ви... ви нелюди, — шепочу я, відчуваючи, як у горлі застрягає гіркий ком.

— Ні, дівчинко моя, ми — практичні люди, — холодно кидає Євгенія Василівна, беручи свою сумочку з кресла. — А тепер збирай свої речі або сиди тихо. Завтра прийде Саша, і ви спокійно вирішите питання з розлученням, як дорослі люди. Без істерик. Бо інакше ти залишишся взагалі ні з чим.

Вона розвертається і впевненою ходою йде до виходу. Тяжкі двері зачиняються, залишаючи мене наодинці з розтрощеним світом, де кожна секунда мого минулого виявилася брехнею.