Розділ двадцять п'ятий

Я відкрила очі і одразу ж замружилась, картаючи себе за те, що забула закрити штори. А тоді всміхнулась, згадавши, чому саме я не встигла це зробити: бо дивилась у вікно, коли прийшов Олег, а потім… Потім нам вже було не до штор. Все одно ніхто сторонній нічого не побачить, нас надійно захищав височенний паркан і те, що ми знаходились на другому поверсі. Не думаю, що когось настільки сильно хвилювало наше з Олегом особисте життя, аби долати такі перешкоди.

Лавров дрімав поруч. Уві сні він виглядав молодшим за свій вік, і я лежала, спершись на лікоть, та роздивлялась його. Простягнула руку, бажаючи торкнутись його обличчя та переконатись в тому, що сьогоднішня ніч була реальною… Повірити, що наше тендітне перемир’я нарешті перетворилось на справжній мир та кохання, якого ми обидва, можливо, хотіли.

Щоправда, я все ще нічого не могла гарантувати.

Олег всміхнувся, чи то прокинувшись, чи то все ще крізь сон, в якому бачив щось своє, приємне… А тоді перехопив моє зап’ястя та, легенько стиснувши руку, торкнувся губами розкритої долоні. Я здригнулась і скрикнула, коли Олег нахабно згріб мене в обійми, притиснув до ліжка та нависнув наді мною. По очах я бачила, що він точно не спав уже кілька хвилин, тільки прикидався, аби дочекатись моєї реакції.

– Ти! – обурено охнула я. – Ти це все розіграв!

– Мені було цікаво подивитись, чи будеш ти від мене втікати, – фиркнув Олег.

– А хіба це в моєму стилі?

– Ну, хто ж тебе знає, може, ти вирішила змінити манеру поведінки, – закотив очі він. – І зараз, тихенько вдягнувшись, втечеш геть, а потім шукай вітру в полі…

– Не дочекаєшся, – розсміялась я. – Моя втеча снитиметься тобі в твоїх найпрекрасніших снах, і тільки.

Замість відповіді Олег ковзнув долонями по моїй спині, підтягуючи мене трошки ближче до себе, і я зойкнула, піддаючись його доторкам. Відчула, як гарячі чоловічі руки окреслюють лінію стегон, спускаються трошки нижче, і у відповідь обвила руками його шию, притягуючи до себе. Лавров припав до моїх губ поцілунком, дозволяючи теплу пристрасті, що спалахнула між нами, розтектись по всьому моєму тілу, забратись в кожен таємний куточок та заповнити мою крою.

Бути його жінкою – це приємно, я знала, а ще – якось пряно, немов я дозволила посипати своє життя загадковими спеціями. Я вигнулась Олегові назустріч, забуваючи про усяку обережність, і перехопила ще один пристрасний поцілунок, такий довгожданий, немов ми виношували його два з половиною місяці, і тепер я отримала те, що хотіла.

Ми насолоджувались один одним, і час втратив значення – хоча давно пора було вибратись з ліжка і почати щось робити. Але я прийшла до тями тільки тоді, коли Олег вже сів у ліжку, збираючись кудись іти.

– Повернусь скоро, – його палкий шепіт опалив мені шию, і я здригнулась від несподіваного холоду, що окутав мене, коли чоловік таки пішов.

Олег підморгнув мені наостанок і сховався за дверима, а я відкинулась на подушку і замружилась, намагаючись пояснити собі, що все це відбувається за мною насправді. Я давно не відчувала себе настільки щасливою – і давно не насолоджувалась ранком так, як зараз. Наче останні перешкоди, які ще були між мною та Олегом, нарешті зникли, і лишилось тільки місце для щирих, непідробних почуттів.

Я навіть потягнулась, звикаючи до нових відчуттів. Тіло наповнювало приємне тепло, і мені знову хотілось насолодитись Олеговими поцілунками, опинитись в його обіймах…

Мої мрії обірвав гучний дзвінок мобільного телефону. Набридлива мелодія, що влізає в голову, могла йти тільки від смартфону Олега, і я невдоволено замружилась. Він що, не міг мобільний з собою взяти?

Привставши, я виявила, що телефон лежить на тумбочці біля ліжка. Дзвонив він так наполегливо, що здуріти можна, а на екрані висвічувався незнайомий номер, точно не зі списку контакту.

Але номер цей я знала.

Не варто було піддаватись звабі. Я нагадала собі про те, що взагалі-то повинна довіряти Олегові… принаймні, довіряти йому я планувала ще десять хвилин тому, але зараз мною керував не просто інтерес.

Я злодійкувато озирнулась, розуміючи, що вчиняю неправильно, і впевнено підняла слухавку.

– Олежка! – огидний голос Вікі змусив мене здригнутись. – Ну нарешті! А то я дзвоню, дзвоню, а ти ніяк слухавку не візьмеш…

Я стиснула зуби, ледь стримуючись, аби не вилаятись і не сказати Вікі все, що я про неї думаю. Але знайшла в собі сили спокійно, не надто емоційно промовити:

– Привіт, Віко. А чого ти телефонуєш?

Коротка пауза дала мені зрозуміти, що я не застала Віку зненацька. Очевидно, вона підозрювала, що слухавку може взяти не сам Олег – а з чого б це раптом? Я взагалі вперше в житті торкалась мобільного Лаврова, у мене такої поганої звички не було.

– Стасю, – в голосі жінки одразу ж задзвеніли отруйні нотки, – це так мило, що ти взяла слухавку! Цікаво, з чого б ти почала шаритись по чужих телефонах?

– Та так гидко дзвонило, що страшне, – холодно промовила я, вмощуючись на ліжку та притискаючи ковдру до грудей. – Але яка ж несподівана зустріч! Не думала, що у мене буде така чудова можливість – поспілкуватись з моєю любою мачухою.

Вікі відповіла мені огидним сміхом, що завжди дратував мене, ще з того часу, як ми з нею тільки познайомились.