Розділ чотирнадцятий

Будинок батька більше не був його будинком, а я нарешті отримала бажану свободу. Тепер я знала, що можу спочатку вилікувати маму, тоді повернутись до навчання, і у мене буде повноцінне, нормальне життя, яке я вже й не знала як жити, звикнувши до постійного стресу.

Але тепер все буде добре.

Головне не озиратись.

Я знала, що це буде складно, та пообіцяла собі впоратись. Спокійно зійшла донизу сходами, але застигла, помітивши, що двері до вітальні все ще відчинені, і звідти долинають голоси. Здається, батько намагався влаштувати скандал, але тепер я не сумнівалась, що для нього вже все вирішено.

Чомусь я не сумнівалась, що Алекс і Олег зробили все чисто та ідеально. А батькові просто не вистачить грошей, аби винайняти собі хорошого адвоката і спробувати вилізти з цього багна.

– Знаєш, – Алекс зупинився, – ця валіза і мотоцикл погано комбінуються, звісно… Зажди хвилинку, візьму свою плату…

Я не сперечалась. Спочатку думала відійти подалі і навіть вийти на вулицю, але не змогла перемогти зацікавленість, яку раніше так вперто в собі ігнорувала, та зробила крок слідом за Алексом.

Вольний помітив, що я йду за ним, але у відповідь лише невимушено всміхнувся, немов його це геть не здивувало. Він кивнув на двері, пропонуючи мені чудову точку для спостереження, і підморгнув.

– Не переживай, – протягнув він, і я здригнулась, відчуваючи, як змінюється голос Алекса, коли він перестає бути самим собою і вживається в роль Вольного. – П’ять хвилин і трошечки знущання над твоєю дорогоцінною мачухою.

– Не маю нічого проти.

– Я навіть не сумнівався, – широко всміхнувся він. – Почекай тут, туди тобі, напевне, не треба.

– Яка вражаюча турбота, – закотила очі я.

– Уяви собі, що ти моя молодша сестра, – знизав плечима чоловік. – Хочу влаштувати маленьку красиву помсту.

Я так і не зрозуміла, нащо Алексові взагалі у все це влізати, але кивнула і зупинилась там, де він сказав. Вольний же відчинив двері і впевнено, на правах хазяїна зайшов до вітальні. Я не бачила батька, але почула його повний злоби вигук. Що ж, це в батьковому стилі! Алекс зупинився на півшляху, зміряв когось – певне, мого батька, – презирливим поглядом.

– Якщо ти здогадався побудувати такий великий бізнес і навіть не допустити катастрофічні помилки, доки його піднімав, то як же ти втрапив в цю халепу?

– Ця мерзота, – гарантую, батько зараз ткнув пальцем у Вікі, – щось мені підмішала! Це було незаконно!

Усмішка Алекса стала ще ширшою.

– О, ні. Тобі нічого ніхто не підмішував, і не треба виправдовуватись. Я впевнений, ця мила жінка просто говорила з тобою. А дурниці… Дурниці ти робив сам.

Судячи з гуркоту, батько щойно вдарив кулаком чи то по столу, чи то по стіні, та Алекс навіть не здригнувся, він так само випромінював спокій.

– Дурні, – прогарчав тато. – Ви не могли все влаштувати! В документі є зачіпки! Ви зрозумієте, що я віддав вам те, чого в мене самого не було! Все лусне, як мильна бульбашка!

Я здригнулась. От чого батько пішов на цю аферу! Ймовірно, він таки підробив щось, тому був таким сміливим. Цікаво, а як довго його ловили? Тато здавався таким нервовим…

– Це було б чудово, якби ми не знали, що саме ти намагаєшся нам підсунути, – знизав плечима Вольний. – А так, вибач, повернути майно не вдасться. Але це в будь-якому випадку вже не мої проблеми.

Він так спокійно повернувся спиною до мого батька, наче той був на ланцюгу та не міг кинутись на нього. Зазвичай батько не дозволяв собі фізичної розправи, але зараз я побачила, як він летить на Алекса, розмахуючи кулаками… але не добіг. На півдорозі його зловила охорона і знову відштовхнула до стіни, ховаючи від моїх очей.

Вольний же підійшов до крісла, у якому велично сидів Олег. Вікі смикнулась, реагуючи на наближення чоловіка, здається, навіть проти власної волі, і у неї хижо сяйнули очі. Вона вчепилась пальцями в плече Олега, але той не відреагував ніяк, навіть не смикнувся. Поглядом же Вікі свердлила Алекса. Зараз вона нагадувала голодну кішку, що намагається загнати мишу у глухий кут, але розуміє, що розгубила майже всі свої вміння. Вона і губи кусала, і важко дихала, але все це було марно.

Алекс на неї навіть не дивився, демонструючи зразок надзвичайної байдужості.

– Я визначився, – зронив він, звертаючись до Олега. – Хочу машину і стандартну плату.

Лавров дістав з кишені ключі від автомобіля та кинув їх Вольному. Той зловив, стиснув в кулаці, всміхнувся… Зараз він стояв до мене боком, але я все одно могла уявити собі цей вираз обличчя.

Вікі здригнулась. Вона мовчала, але неприродньо випрямилась і закусила губу, намагаючись підкреслити свою сексуальність.

На скільки років вона старша за Вольного? Напевне, на всі десять. І він навряд чи відчуває до неї хоча б симпатію.

– Гроші можна потім, – спокійно промовив чоловік, стикаючи в кулаці ключі від авто. – Гарного дня, – і розвернувся, збираючись піти.

Вікі рвонула вперед і навіть видихнула коротке «Алекс», геть забувши про Олега, поруч з яким сиділа.