Розділ одинадцятий

Цього разу, прокинувшись, я вже не сумнівалась в тому, де знаходжусь. Тіло приємно нило, і я боялась поворухнутись, аби випадково не вислизнути з тепла, що мене оточувало. Олег обіймав мене, притискав до себе і все ще спав, а я боялась його розбудити і таким чином зруйнувати наївну казку про власне перше кохання.

Я не знала навіть, чи могла назвати те, що до нього відчувала, справжніми почуттями, просто не задавала собі таких дурних питань і насолоджувалась тим, що мала. Цим дивовижним єднанням, тим, що він був поруч зі мною…

Просто тим, що мені ще кілька хвилин ні про що не треба турбуватись, не треба переживати, вкотре ховатись від батька та воювати за право бути собою. Це робило мене щасливою.

Мені подобалось відчувати себе закоханою.

Згадувати про те, що сталось вночі, без ніяковіння було неможливо. Олег виявився ніжним, і я відчувала себе тендітною, наче фарфоровою, так він ласкаво мене торкався, стримуючи свій натиск.

Та ні, я не перетворилась на пил і не розлетілась на шматки. Я не пам’ятала болю, тільки власне пекуче бажання та відчуття, досі незнайомі мені.

Сказати чесно, я шкодувала, що ранок настав аж так швидко. Не знаю, чому, але мені здавалось, що вдень складніше підтримувати цю ілюзію щастя. Немов Олег зникне, варто тільки сонцю освітити спальню.

Та нікуди він не зник. Навпаки, я прокинулась від жару, що випромінювало його тіло, і тільки міцніше притиснулась до чоловіка, опустила голову йому на плече. Тепер мені вже не було страшно, що він прокинеться і піде, лишивши мене тут саму, як іноді вчиняють інші люди.

– Доброго ранку, – хрипко прошепотів Олег. – Вже не спиш?

– Не сплю, – озвалась я, дивуючись тому, як він вмудрився відчути, що я вже прокинулась. – Доброго ранку.

Я відсунулась від нього, дозволяючи чоловікові повернутись на бік і зазирнути мені в очі. Він простягнув руку, торкнувся кінчиками пальців моєї щоки, тоді змістився на талію, і я захихотіла, навіть не задумуючись про те, наскільки це було доречно, і провела долонями по його грудях, немов намагаючись переконатись, що він реальний та справді поруч зі мною.

Мені здавалось, що Олег і сам не знав, що повинен мені сказати. Напевне, саме тому і потягнуся до моїх губ, повертаючи поцілунок, немов вчорашній борг…

Цей поцілунок був ніжним, але поки що не пристрасним, він здавався немов передвісником бурі та змусив мене прийти до тями. Немов я винирнула з-під товщі води та змогла вдихнути чисте повітря.

Зрозуміла, що відбулось.

– Що трапилось? – дихання Олега опалило мені шкіру. Свідомість кричала, що мені треба встати та піти, і чим швидше, тим краще. Я не можу продовжувати танути в його руках.

Якщо я втону в почуттях, що вже накрили мене з головою, то як зрозумію, взаємно це чи ні? Можливо, я зараз була переповнена дурними підозрами, та перемішаний з бажанням страх не лишав мене ні на мить. Не можна втрачати пильність. Я ще маю виконати свою частину угоди.

– Все добре, – я всміхнулась та поцілувала Олега в кутик губ. – Просто трошки незвично…

Вчора ввечері я була просто дурненькою закоханою дівчиною, а тепер згадала, що повинна постійно себе контролювати. Коли все закінчиться, можливо, я знайду того, хто винен в усіх моїх помилках, наприклад, батько. Але зараз я повинна бути бережною і пам’ятати, чому загалі опинилась у Олега вдома.

– Болить?

Я здригнулась. Ні, фізичні відчуття давно пішли на задній план, я про це геть не задумувалась.

– Все в порядку, просто трошки… незвично, – я не хотіла ділитись своїми відчуттями, тому відсунулась від Олега, намагаючись збільшити дистанцію між нами.

Я вважала, що чоловіки – досить черстві істоти, і була впевнена, що він навіть не зверне уваги на мою поведінку, тому сміливо відвернулась та прикинулась, ніби хочу задрімати. Просто зарано прокинулась. Ну, чи запізно заснула.

Я не сумнівалась, що Олегові буде все одно. Тому, коли він підсунувся до мене, ковзнув долонями по плечах і обійняв за талію, вирішила, що це просто бажання продовжити нашу ніч. Що ж, це було досить логічно. Можливо, фізично я також цього хотіла, але як змусити замовкнути думки, що буквально кричали, застерігаючи мене?

– Ти боїшся, адже так?

Я здригнулась. Це припущення прозвучало дуже несподівано. Я міцно стиснула губи та вчепилась пальцями в простирадло, намагаючись стриматись і не показати жодних проявів своїх емоцій.

Здається, невдало.

– Стасю, – голос Олега зачаровував та змушував втрачати голову. – Послухай, – так ласкаво і ніжно… – Ти можеш мені довіряти, – він говорив твердо, впевнено, і я починала вірити. – Я тебе не залишу.

– Мені страшно вірити, – прошепотіла я, хоча насправді збиралась мовчати. Нікому довіряти не можна, навіть своєму першому чоловіку, котрого я, як вчора була переконана, покохала. Адже почуття – це шлях до розчарування. Мені хотілось підстрахуватись, переконатись в тому, що я не прогадала, але хіба таке можливо? Хіба можна кохати зі страховкою? В житті взагалі хоч щось можна визначити остаточно, чітко?

– Чому?

– Бо раніше я могла вірити тільки мамі, – прошепотіла я.