Розділ дев'ятий

До палати я йшла рекордно довго – все через надзвичайно високі підбори, через які я похитувалась, йдучи до дверей. Зате, поки я дісталась, куди треба, повз пройшли перші відвідувачі. Я обережно зазирнула до мами в палату, переживаючи, що можу ненароком її розбудити, але жінка не спала, просто читала одну з книжок, які я іноді їй купувала.

Здавалося б, зайві витрати, але я знала, що іноді хороша книга могла допомогти моїй матері ледь не більше за ліки, тому ніколи не жаліла на це грошей. Вона любила саме паперові книги, не хотіла вдивлятись в екран телефона…

Ще одне маленьке дивацтво, яке надзвичайно дратувало батька, як і те, що мама взагалі любила читати, а не дивилась фільми чи слухала музику. Не те що Вікі!

– Мам? – тихо гукнула я з дверного отвору. – Можна?

Мама здригнулась, відклала вбік книгу та розпливлась у посмішці.

– Донечко! – вона спробувала встати, але в результаті втомлено відкинулась на подушку. – Звісно, заходь!

Я зайшла до палати, обережно зачинила за собою двері і тільки тоді зрозуміла, як виглядаю. Сукня ця з глибоким вирізом, напевне, маму просто шокує. Мені не варто було сюди йти…

– Ну, чого ти там стоїш? – всміхнулась мама. – Стась, чого ти? Присядь з мамою, будь ласка…

Я нерішуче зайшла до палати та, переконавши себе в тому, що це ж моя мама, вона точно не скаже нічого поганого, наблизилась до ліжка.

Мама, як завжди, була гарною – і надзвичайно вимученою. Хвороба не зістарювала її, навпаки, робила навіть юною, якщо не вдивлятись в темні кола під очима і нездоровий колір шкіри. Темне, як у мене, волосся було заплетене в косу, аби не заважало, і мама за звичкою тягнулась до нього вільною рукою, розтягувала просту резинку. Цей простий рух заспокоював її.

Книгу вона відклала вбік, і та тепер могла ось-ось впасти на підлогу.

Темні очі матері сяяли лихоманкою, немов у неї піднялась температура, і я могла лиш молитись, аби моє припущення виявилось помилковим. Але ж Анатолій Ігорович сказав би мені, якби мама погано почувалась. А він стверджував, що все ще можна виправити.

І операція пройде успішно.

Але зараз мені лишилось тільки вивчати маму поглядом, дивлячись, як її свіжість та красу поглинула хвороба. Багато жінок заздрили її стрункості, але ми з мамою прекрасно знали, як дорого коштує ця тонка талія та зап’ястя. Мама сильно схудла за останній час; вона ніколи не була ні товстою, ні навіть пухкенькою, але зараз просто шкіра та кістки.

Надмірна блідість нічого спільного з аристократизмом не мала, радше вказувала на виснаженість організму. Темні з поволокою очі дивились втомлено, хоч і уважно. Поверхневе дихання видавало, наскільки швидко мама втрачала сили. Слабка посмішка вказувала на те, як вона силилась зробити вигляд, що все в порядку – і марно, бо переді мною не було жодного сенсу прикидатись. Вузькі ж мамині плечі ледь помітно здригались від кожного більш-менш глибокого вдиху.

Навіть її довге темне волосся зараз немов втратило свій природний колір та потьмяніло. А мама ж так пишалась своєю косою! Раділа, що хвороба не забирає хоча б це, і стригтись їй не доведеться – принаймні, голитись точно. Волосся під час операції просто приберуть під шапочку…

Головне, аби та операція взагалі була.

– Ти сьогодні дуже незвично виглядаєш, – відзначила мама, жестом звелівши мені сісти на край ліжка, а тоді накрила мою долоню своєю. – Гарна, як і завжди, але ти явно для когось так святково вбралась!

– Ой, мам, – я сподівалась, що зараз не почервонію, немов той буряк, не змовкну від ніяковості, не вистачало лише налякати цим маму. – Та це все батько. Ти ж знаєш, що в нього дивний підхід до того, як має правильно виглядати жінка.

– Знаю, – мама гірко всміхнулась. – Мені так шкода, що ти змушена це терпіти…

– Все нормально, – я підбадьорливо стиснула мамині пальці. – Лишилось зовсім трошки.

Я помітила, як спохмурніла мама, і поспішила доповнити:

– Я знайшла гроші на операцію.

– Що? – жінка спробувала встати, але, спіймавши мій осудливий погляд, опустилась назад на подушку. – Стасю, Анатолій Ігорович, звісно, ще той мовчун, але я ж не ідіотка. Я розумію, що це все дуже дорого коштує.

Так, мама завжди була дуже розумною та проникливою жінкою…

– Звідки в тебе такі гроші?

– Одна людина погодилась мені допомогти, – тихо промовила я. – Ця людина обіцяла оплатити твоє лікування та зараз розмовляє з Анатолієм Ігоровичем з цього приводу…

– Чоловік?

– Чоловік, – неохоче кивнула я.

– І що він хоче натомість?

– Мамо…

– Не треба робити з мене дурепу, – спохмурніла мама. – Стасю, послухай. Воно того не варте. Я витримаю і без усякої операції. Правда! Можливо, Анатолій Ігорович погодиться мені виписати те чудове знеболювальне…

Я знала, про що казала мама. Але Анатолій Ігорович сказав мені прямо: такі сильні знеболюючі просто вб’ють мамине серце.

– Не переживай, – твердо промовила я. – Олег – хороша людина. Він не просить від мене нічого протизаконного. Або того, про що ти подумала. Просто пропонує свою допомогу в обмін на одну маленьку послугу…