Розділ 9_1

Макар.

— Я щось зовсім нічого не розумію. Ви що раніше були знайомі? - запитання Сергія чую не чітко.

Голова гуде від злості на Риту, а тіло тремтить від адреналіну. Щосили стискаю коробку і піддатливий картон прогинається під моїми пальцями. Як вона може так вчиняти? Невже їй взагалі не шкода дочки? Навіщо забирати у дитини те, що вона хоче? Невже її ненависть до мене сильніша, ніж любов до Лілі?

— Ви сварились, наче колишнє подружжя, - продовжує коментувати Сергій.

— Заткнися, - відрізую різко, остаточно втрачаючи над собою контроль.

Ще цей дратує своєю нахабністю та нетактовністю. Розвертаюсь та залишаю садок долаючи відстань широкими та важкими кроками. На подвір’ї зустрічаю Катю. Вона стоїть на ґанку, витирає руки у фартух, проводжає мене здивованим поглядом.

— Що сталося? Я бачила, як Рита з малою прямо вибігли звідси, - запитує мене.

— Нічого, просто непорозуміння, - ціджу крізь зуби.

Катя хороша жінка і навіть у суцільному стресі я не здатен на неї кричати. На відміну від її чоловіка, вона чуйна та розуміюча. От зараз вона не біжить за мною, не ловить за руки та не допитується, що за крики лунали з її саду. Вона просто мовчки киває міцно стиснувши губи. Потім, можливо, вона допитається Рити, але в цю мить вона розуміє, що мене краще не чіпати.

Опинившись на дорозі на мить зупиняюсь. І що тепер? Першу мою спробу зблизитись з дочкою Рита розтоптала, наче крихкий висохлий листочок. Дивлюсь на коробку з лялькою, потім на свій будинок. Там зараз працюють майстри, вже перейшли до іншої кімнати. За моїми вказівками вони робитимуть дитячу. Я хочу, щоб Ліля мала власну кімнату у моєму домі. І в Рити дозволу на це я не запитуватиму. 

Ця жінка геть здуріла. Звинувачує мене у всіх гріхах, хоч я нічого поганого не робив. І не зраджував їй. Кого вона бачила в моєму кабінеті, уявлення не маю. Та й копатися не збираюся. Рита перекреслила наші стосунки через свою хвору фантазію. І тепер втягує у нашу ворожнечу дитину. А я не хочу, щоб Ліля бачила, як ми сваримося. Тільки от уявлення не маю, як достукатись до Рити, що нам треба жити мирно.

Несвідомо розвертаюся і прямую в бік Ритиного будинку. Не знаю, що їй скажу, але мене не відпускає те, як закінчилася наша зустріч. Неприємно згадувати розчаровані очі дочки. Я ж бачив, як вона раділа подарунку, як сяяла від щастя. 

У двір потрапляю непомітно. Собаки немає, щоб сповістила про гостя. І дарма Рита не завела охоронця. Село хоч і глухе, чужинці рідко заїжджають, але все одно треба бути обачному. В будинку все ж таки лише жінка та мала дитина. 

Ступаю на ґанок, завмираю перед дверима. Піднімаю руку, щоб постукати, але не роблю цього. Поки йшов, трішки заспокоївся. І тепер не впевнений, чи варто нам продовжувати сварку. А вона буде, не сумніваюся. І Ліля знову все це буде слухати.

Тому, прислухавшись до здорового глузду, кладу коробку з іграшкою біля дверей, а сам тихо йду, поки мене не помітили.

Вважаю це правильним рішенням.

У моєму будинку, на диво, тихо. Напевно хлопці пішли обідати. Куди вони ходять не знаю, але всередині нікого нема. 

Повільно проходжусь вітальнею, розглядаючи весь ремонтний бардак, що тут коїться. Ще попередні власники зруйнували стіни коридору, тому кімната вийшла великою та просторою. У кутку вже закладена основа майбутнього каміна. Уявляю, як тут буде затишно, коли все дійде до ладу. 

Усміхаюсь сам собі, дивуючись власним думкам. Від коли це я став любителем домашнього затишку та спокою? Пам’ятаю, я навіть на великі свята намагався завантажити себе роботою, щоб тільки не брати участь у сімейних зборах.

Прямую до майбутньої дитячої кімнати. Тут готова лише стеля. Прискіпливо оглядаю простір кімнати.

— Треба буде дитяче ліжко та меблі замовити, - промовляю тихо, наче нагадую собі, для чого це все. Або для кого.

Спершу мета покупки цього будинку була така — на всяк випадок, нехай буде. Я знав, що жити в такому місці не буду, але зважаючи на сьогоденні реалії, вирішив підстрахуватись. 

Але дізнавшись про дочку, я навіть почав думати залишатись тут на декілька днів. На вихідні, наприклад. Але спочатку треба облаштувати хоча б одну кімнату, щоб було хоч десь спати. 

Виходжу з будинку та прямую до машини. Прямо зараз поїду у місто, і в меблевому салоні замовлю все необхідне. Або ні, запрошу сюди консультанта, нехай виміряє кімнати і підбере мені гарний варіант. 

Так і зроблю. 

Брелоком розблоковую дверцята та сідаю за кермо. Вправним рухом заводжу двигун і спершу вмикаю кондиціонер. Сьогодні досить тепло і від сонця салон нагрівся до задухи. 

Вже збираюся рушати, як раптом попереду на дорозі бачу Лілю.