Розділ 8_2

Вбігаю у веранду, потім у вітальню. Зупиняюсь, переводжу подих.

— Рито? Ти чого? - з кухні виходить Катя у фартуху. Руки її всі білі у муці, на обличчі теж декілька плям.

— Де Ліля? Я хочу її забрати, - випалюю прямо.

Катя підносить брови та оглядається, наче поглядом намагається знайти дівчат.

— Та десь тут були, - промовляє розгублено. - Може вийшли у садок.

Чорт. Як я могла не почути їх у дворі? Макар точно добереться до дочки перший. 

Вискакую надвір, оминаю ріг будинку і зупиняюсь. 

Дівчата граються у садочку. Постелили собі під деревами теплий плед, на якому розложили іграшки. Тільки зараз вони не граються, одночасно підняли голови і спостерігають за двома чоловіками, що наближаються до них. Макар несе коробку під пахвою, якийсь подарунок. 

Я стою і спостерігаю, що буде далі. Хоч мала схопити дитину і тікати геть. Та підсвідомо розумію, що це буде дурість з мого боку. Втечами Макара не позбудешся.

— Емо, зустрічай гостя, - весело говорить Сергій. - Дядько Макар прийшов.

Чоловіки зупинилися біля дівчат, а ті зацікавлено піднесли на них погляди. Я уважно спостерігаю за дочкою, за її реакцією на Макара. Вона мене поки що не помітила і хочеться дізнатися, як вона його сприймає без моєї присутності. Може вона його боїться і я зроблю правильно, тримаючи її якнайдалі від нього. Та як би я цього не бажала, моя дитина усміхається новому сусіду, а в її очах з'являється блиск.

— Вітаю, дівчата, - дивно, але в голосі Макара чутно хвилювання. Це на нього не схоже. Він завжди впевнений у собі, аж занадто.

— Добрий день, - Ема підводиться і підходить ближче, Ліля встає за нею, але залишається на місці. - Ви принесли подарунок? Лялька? Але в мене така вже є.

— Так, але вона не тобі, - відповідає Макар.

Дівчинка змінюється в обличчі і розчаровано дивиться на Сергія, котрий теж чомусь стає розгубленим.

— А кому ж лялька? - досить так червоне обличчя Сергія, червоніє ще більше. Він зніяковіло усміхається і переминається з ноги на ногу.

Він думав, що Макар прийшов до його дочки, що подарунок Емі. Та він ще не знає, що мого колишнього цікавить зовсім інша дівчинка. А Ліля вже зацікавлено зиркає на подарунок, зціпивши ручки у замок.

— Лілю, ця лялька тобі, - каже лагідно Макар і присівши навпочіпки протягує їй коробку. - Ти ж хотіла саме таку?

— Так, - відповідає Ліля, але не рухається.

— Макаре, ти серйозно хочеш подарувати іграшку цій малій? - здається Сергій навіть трохи ображений. - Рита не приймає такі дорогі подарунки.

— Я не Риті дарую, а дитині, - голос Макара стає на ноту холоднішим. - Вона заслужила.

Нарешті Ліля наближається до нього і бере подарунок двома ручками. Вона обіймає важку коробку, а щічки її червоніють від щастя. Ема тим часом тулиться до ноги Сергія, дивиться на Лілю з-під лоба. Насуплена та незадоволена.

Ну все, треба втручатися. Інакше він зараз ще поведе її до себе у будинок. 

Підбігаю до них, руйнуючи ідилію між батьком і дочкою. Можливо я зараз роблю не правильно, але його подарунків нам не треба. Самовпевнений багатій вирішив підкупити дитину. Не вийде.

— Лілю, віддай іграшку дядькові Макару. Це занадто дорогий подарунок, - кажу суворо зупинившись біля дочки.

Вона категорично мотає головою і ще сильніше притискає коробку до себе. Підносить на мене округлені очі, які наповнюються вологою. Ще не вистачало, щоб вона заплакала. 

— Що за цирк, Рито? Нехай бере іграшку. Вона ж про неї мріяла, - звертається до мене холодно Макар та підводиться.

Він випрямляється і тепер дивиться на мене з висоти свого зросту. 

— І я куплю їй цю ляльку, сама. Але пізніше, - вперто витримую його гострий погляд.

— Я ж казав, що вона не прийме подарунок, - хмикає поруч Сергій.

Я зиркаю на сусіда роздратовано і він замовкає. Смикає свою дочку ближче до себе, щоб не заважала. 

— Я не хочу влаштовувати сцени, тому забери подарунок і розійдемось як цивілізовані люди, - кажу стримано.

— З тобою це можливо? Ти хочеш відібрати в дитини іграшку лише тому, що я її подарував. 

— Он в чому твоя мета? Намагаєшся висвітлити мене у поганому світлі?

— Ти як завжди себе накручуєш, - каже сердито. - Я просто хотів зробити Лілі приємно. Хотів, щоб вона пораділа.

— Хочеш, щоб вона була щаслива? Зникни з нашого села і не дратуй своєю присутністю, - випалюю.

Не усвідомлюючи що роблю, висмикую коробку з рук Лілі і жбурляю її Макарові у груди. Він здивовано підносить брови і хапає іграшку, перш ніж та упаде на землю. 

Мене всю трясе і я хочу якнайшвидше звідси забратись. Тому стискаю руку дочки і веду її геть, повністю ігноруючи її тихе хникання. 

Потім пошкодую про все, але зараз я не контролюю свої емоції.