Розділ 7_2

— Бешкетник малий, - зітхає сестра і нарешті присідає за стіл навпроти мене. Вона підсовує сина до себе разом з кріслом і замість іграшки дає йому невеличку пляшечку з напоєм. Той із задоволенням присмоктується до тонкої горловини і нарешті заспокоюється. - Я тебе слухаю, - переводить на мене погляд.

— Нещодавно я купив будинок у невеликому селі, - починаю говорити.

— Чому я про це нічого не знаю? - щиро дивується, схиляється до мене ближче, спершись ліктями на стіл.

— Якось не було можливості сказати, - знизую плечима. 

— Ну звичайно, - фиркає. - Навіщо він тобі?

— Може я надихнувся твоїм прикладом, - коментую стримано.

— Якщо так, то тобі ще треба одружитись та завести декілька діток, - хитро усміхається. 

Я прокашлююсь і на мить відводжу погляд, знову дивлюсь на племінника, котрий майже досушив пляшечку.

— Все може статись, - бурмочу тихо. Помічаю, як сестра здивовано підносить брови. - Коротше, не буду тягнути кота за одне місце... виявляється у тому селі живе моя колишня.

— Щоб стати колишньою, вона мала бути твоєю дівчиною, - чую в голосі Діани сарказм. - А я щось не пригадую, щоб ти з кимось зустрічався.

— Було діло років так шість тому. Але наші стосунки не тривали довго. Вона від мене втекла, - кажу неохоче.

— І чомусь я навіть не дивуюсь, - хмикає. - Дівчата хочуть поруч з собою уважного та люблячого чоловіка, а не робота у діловому костюмі. 

— Твій Саша теж постійно працює. Він теж робот? - дратуюсь через її несерйозний настрій.

— У мого Саші є залізобетонне правило. Як тільки бамкає шоста, він залишає справи та їде додому, до сім'ї. Повір, це важлива якість.

— Ти зараз нагадуєш мені Риту, - скрегочу зубами.

— Так звуть твою колишню? - вигинає брови, а кінчики її губ підносяться.

Ну от що з нею говорити? Діана чомусь переконана, що я взагалі не здатен на серйозні стосунки і не вмію любити. Наче я дерево якесь, а не чоловік. Так, я багато працюю, але це заради компанії. 

— Ти мене вислухаєш, чи будеш далі підколювати? - запитую серйозно.

Підношу чашку до губ і роблю декілька ковтків гарячої кави. Гіркота розливається горлом і трішки приводить думки до ладу. 

— Все, розказуй, я уважно слухаю, - підпирає підборіддя руками, дивиться на мене не кліпаючи. - Ти зустрів колишню. І що? Почуття сколихнулись? Ти хочеш її повернути? Чи може вона не дає тобі проходу?

— У Рити є дитина, - кажу спокійно, але всередині відчуваю легке хвилювання. - Дівчинка Ліля. І вона моя дочка. Діано, років п'ять, як я вже батько.

— Ти напевно жартуєш, - шепоче округливши на мене очі.

— Якби ж то, - роблю ще ковток кави. - Я взяв її волосину та здав у лабораторію. Тест підтвердив. Я батько.

— І як ти до цього ставишся? 

— Двоякі відчуття, - знизую плечима. - З одного боку я збентежений, та з іншого, коли розмовляю з цією дівчинкою, відчуваю дивне тепло. Діано, я хочу бути їй батьком, я не заперечую. Тільки от не знаю, як тепер з нею зблизитись. Адже я для неї чужа людина. Я проґавив перші роки її життя.

Знову дивлюсь на племінника, який тепер махає пустою пляшечкою. Ще трішки і він її впустить. Діана, здається, це розуміє, тому швидко відбирає її, на що він починає хникати.

— Макаре, діти хочуть багато уваги та любові, - каже сестра серйозно. Вона виймає малого з крісла та тулить до себе. Орест миттю заспокоюється. - Якщо ти справді хочеш зблизитись з дочкою, ти маєш змінити своє ставлення до життя. Ти мусиш зрозуміти, що робота не головне.

— Але робота приносить гроші, завдяки яким я можу забезпечити тих, кого люблю.

Діана хмуриться, і дивиться так, наче я чогось не розумію. 

— Усіх грошей світу не заробиш, - каже вона. – І любов близьких купити не вдасться. Особливо дітей. Діти чутливі і вони добре відчувають, наскільки щире ставлення до них.

— З чого ж мені почати? Як зблизитись з Лілею?

— Не знаю, - знизує плечима, погладжує сина по голові. - Дізнайся чого вона сильно хоче. І здійсни її мрію.

Я на мить задумуюсь. В пам'яті спливають слова Лілі про ляльку, яку вона сподівалась, що мама їй купить після пошиття мені сорочок. Яка ж то лялька має бути? Може зустрітись з нею та запитати? Вона може й не сказати. І ще Рита тепер буде пильнувати її, щоб я випадково не наблизився. 

А потім згадую її подружку Ему. В перший день знайомства та носилась з дивною лялькою, яка схожа на немовля. Можливо саме таку ляльку хоче моя дочка. Ну, це не проблема. Це я можу придбати. 

— Макаре, - вириває з думок голос Діани і я переводжу на неї погляд. - Не забувай, діти - не іграшка. Якщо ти увірвешся у життя цієї дівчинки, вороття назад не буде. Ти не кинеш її. А якщо навіть посмієш про це подумати, то я тебе придушу.  

Дуже серйозний тон її голосу змушує мене усміхнутися. Це моя старша сестра і я знаю, що вона виконає свою обіцянку.