Глава 17

Я так замоталася, що змогла зустрітися з Людою лише в кінці робочого дня і почувалася наче вичавлений лимон. Подруга критично мене оглянула.

– Виглядаєш жахливо, – повідомила вона одразу. – Це через Лісовського чи Найденко нерви мотає?
– Не вгадала, – я зробила ковток еспресо в надії, що це допоможе краще знайти вихід. – Я тільки но переглянула розклад і знаєш що там? В мене залишилось дві проплачених консультації з Поліною.
– Що?! – у Люди зробилися круглі очі. – Це з тією прошмандовкою, з якою крутить роман твій чоловік?! Та ну… Настю, вона не прийде! Я розумію, що гроші шкода, але після того, як все випливло, не божевільна ж вона?

Я не була така певна і зовсім не через гроші. Зі слів Юри він хотів зав’язати з походами наліво, почати з чистого листа. Навряд чи Поліна прийде в захват від такого повороту, тому обов’язково щось спробує зробити.

– Ти наївна, або не уявляєш, на що йдуть жінки, щоб увести коханця з родини! Найчастіший трюк, про який мені розповідали – спроба зустрітися і розкрити очі дружині.
– Які очі? Що вона тобі такого скаже? Що у них справжнє кохання, а тебе він лише терпить? То хай забирає його з усіма потрохами! Я взагалі не розумію, чого це твій Юра раптом змінив свої маршальські плани. Щось тут нечисто, п’ятою точною відчуваю, не вірю я в його каяття, хоч вбий!
– А хто вірить? Чесно кажучи мені байдуже, не хочу вдаватися в подробиці і передивлятись чужу брудну білизну. У Юри був лише один аргумент – дитина, яку ми планували.
– Нічого собі! Та це просто якесь переродження, то ти не могла умовити його піти в клініку залишити свій біоматеріал, то тепер йому дитина знадобилася.

Мені було боляче продовжувати, але довелося сказати про головне.

– Він не знає, що я не вагітна після ЕКЗ, я не сказала йому, що спроба невдала. Треба було, але не змогла, – в очах раптом защипало і Люда стисла мою руку.
– Правильно і зробила! А якби б і вдалося, я б на твоєму місці взагалі все приховала. Ти б і без нього прекрасно впоралась, потрібен такий батько, як зайцю стоп-сигнал!
– Думаєш? Останнім часом я тільки й роблю що одні дурниці, мені самій нянька потрібна. – на мене раптово нахлинули спогади. – До того ж ти не уявляєш, як це – рости без батька, в тебе була благополучна родина. А я знаю. В дитинстві задають одне й те саме питання: а де твій тато, а що його в тебе немає? Потім ніхто вже не питає, тільки мовчки заздриш, бо одну подружку батько вчить водити машину, а іншу возить кожного літа за кордон на море. А ти тим часом копаєш з мамою картоплю, щоб було що їсти.
– Порівняла! – пирхнула Люда. – То які часи були, а ти зараз класний спеціаліст, заробиш на гідне життя. До речі про це, – вона непомітно змінила тему. – Як наш далекоглядний новий директор дивиться на твою посаду? Не хоче підняти зарплатню?

Очі у Люди зрадницькі заблищали, а я відчула, що розмова повертає зовсім не туди. куди б мені хотілося.

– Ти знову за рибу гроші?
– А від тебе тепер взагалі не відстану, – подруга мала рішучий вигляд. – Де ти такого кандидата ще знайдеш? Я поцікавилась минулим нашого пана Лісовського, так от – у нього не дітей, ні дружини. Вважай тобі скраб дістався!
– Теж мені знайшла чому радіти, знаєш, як моя бабця казала – нормальних ще цуценятами розбирають!

Люда розреготалася і крізь її сміх я розібрала лише слова про те, що в мене свіжий погляд на проблему, як у сімейного психолога. Не знаю, куди б нас завела ця розмова, але саме тепер у неї задзвонив телефон. Розмова була явно не дуже приємною і я за цей час допила свою каву.

– Вибач, люба, мені доведеться повернутися, – з сердитим обличчям повідомила нарешті Люда. – Зоя, мабуть, хоче справити враження головного цб, піду розберуся з її документами, бо треба вранці завізувати. І давай так, пиши мені хоча б короткі повідомлення, щоб я не переживала, бо хтозна, що Найденку спаде на думку. ну а якщо вже він там розходиться ти знаєш, де я живу, бери руки з ноги, та переїжджай поки що до нас.

Останні слова Люда промовила вже коли підвелася, після чого чмокнула мене в щоку і побігла, цокаючи підборами, назад до кабінету. Я провела її очима і цієї хвилини подумала, що Марк потрапив у пастку, але не в мою. За кілометр було видно, що Зоя дуже старається скоротити дистанцію, а з її зовнішніми даними і статусом і компанії зробити це буде дуже просто. Так я думала тоді, навіть більше – була в цьому певна, поки сама йшла до ліфта.

Тільки коли вже простягнула руку, щоб натиснути кнопку виклику, почула за спиною знайомий голос:

– Анастасіє Вікторівно, зачекайте секунду, я до вас приєднаюсь.

Серце в мене одразу пішло кудись у п’яти, бо я зовсім не очікувала, що поруч знову опиниться Лісовський. Я не знайшла, що йому відповісти. просто дочекалася, поки він здолав десяток метрів і сам викликав ліфт. Ось вони – наслідки роману на роботі, мені було страшенно ніяково! Поводитись, як бос та підлегла не виходило, бо він мене бентежив, а ще я дуже не хотіла, щоб нас бачили вдвох.

– Як робочий день? Вдалося когось врятувати від розлучення? – нарешті Марк першим порушив тишу.
– Не всі для цього приходять, – мені чомусь вдалося, що він натякає на мій власний шлюб.
– Дійсно? А для чого тоді?
– Дехто тільки мріє створити сім’ю.

Двері перед нами розсунулися, але Марк не рушив з місця. а дивися на мене з неприхованим здивуванням.

– Я думав для цього існують служби знайомств…
– Так, але не всі в собі впевнені, в когось був такий негативний досвід, що нові заводити нові стостунки – все одно, що йти по минному полю.

Я перехопила погляд Лісовського і готова була заректися, що по його обличчю пробігла тінь, навіть губи смикнулися! Що він пробурмотів, я не розібрала, але схоже мені не пощастило ненароком зачепила його на живе, і це при тому, що мій новий бос завжди собою володів! Мене розібрало нестерпне бажання дізнатись, як так могло статися, але подумати над цим я не встигла. Ліфт, який почав спускатися, раптово сіпнувся, світло згасло і загорілося знову, а ми зупинилися десь між поверхами.