Розділ 10

Мія

Мені знадобилося декілька хвилин, аби заспокоїтися. Я зробила глибокий вдих і міцно стиснула долоні в кулаки, відчуваючи прилив сил. Не хотілося здаватися слабкою, але я почувалася такою щоразу, коли дивилася на свою матір. Вона ненавиділа мене все життя, а я не могла її винити. Складно уявити, що вона пережила. Відчуття провини гризло мене ось уже декілька років. Раніше вона не так часто проявляла свою зневагу, бо, мабуть, покладала на мене великі сподівання. Але все зруйнувалося, і я не могла ніяк змінити цього.

Я уже хотіла повернутися до вітальні, як почула чоловічі голоси, що доносилися з кабінету Антона. Він уже був облаштований, тож не дивно, що мій наречений повів свого брата туди. Я не хотіла підслуховувати їх, розуміла, що це неправильно, але моя цікавість була сильнішою. Я підійшла до дверей кабінету, які були злегка відчиненими.

— Як тобі Каміла? — поцікавився Антон.

Крізь невеличку щілину я зазирнула всередину. Антон сидів на своєму дорогезному шкіряному кріслі з цигаркою в руках. Адам же сидів навпроти нього, закинувши одну ногу на своє коліно. І хоч він не палив, поруч з ним на столі так само лежала цигарка. Зате в його руці я помітила склянку з коричневою рідиною. Він пригубив її, не відриваючи погляду від свого брата. Я напружилася в очікуванні його відповіді. Мене неабияк хвилювало те, що він думав про неї.

— Хороша приємна дівчина, — сказав Адам так просто. — Думаю, що вона також непогана працівниця та чудово виконує свою роботу. Це все, що я можу про неї сказати.

Антон хмикнув і зробив глибоку затяжку. Ніколи раніше я не бачила, щоб він палив. Я навіть не помічала цигарки у нього в кишенях. Можливо, я просто не цікавилася цим?

— Не зовсім те, що я очікував почути, — мовив він, розслаблено відкинувшись на спинку крісла. — Думав, що ти скажеш щось на кшталт того, що вона до біса сексуальна, а ця червона сукня дуже вдало підкреслює її зад.

Я насупилася від його слів та злегка схилила голову вбік, слідкуючи за реакцією Адама. Він, здається, задумався.

— Вона не приваблює мене, — заговорив чоловік, — тому можеш даремно не старатися. А тобі рекомендую перестати заглядати на інших дівчат. Не думаю, що твоїй нареченій це сподобається.

— Щодо неї... Як тобі Мія?

Я помітила, що Антон зацікавлено примружив очі, не зводячи погляду зі свого брата. Адам, здається, напружився, хоча і намагався не показувати цього. Я ж відчувала, як сильно стукається моє серце об грудну клітку. Мені здавалося, що воно зараз проламає її та вискочить.

— Слухняна, — почав він, — покірна, боязка, поступлива... Вона підходить тобі, Антоне.

Підходить? Моє серце пропустило декілька ударів. Це були не зовсім ті слова, які я очікувала почути від Адама про мене. Ще шість років тому він безупинно шепотів про те, яка я красива і прекрасна. Що змінилося? Я сильніше стиснула ручку дверей. Слухняна, покірна... Невже я справді здаюся саме такою?

— Думаю, що ти знайшов собі чудовий аксесуар, аби хизуватися дружиною перед колегами та конкурентами, — продовжив Адам. Його слова неприємно вкололи мене. — Тому, як я вже казав раніше, вона пасує тобі.

Він зробив ще один ковток алкоголю. Антон задумано постукав пальцями по столу та злегка покрутився на кріслі.

— Але я впевнений на сто відсотків, що ти не підходиш їй, — додав Адам таким твердим тоном, що моє тіло натягнулося. — Згодом тобі стане нудно з нею або їй набридне прикидатися.

— Що ти маєш на увазі? — Антон зацікавлено схилив голову вбік.

— Я знаю тебе як облупленого, Антоне. Ти не сидиш на одному місці, і не забувай, з якого дна тебе колись витягнув батько. Мія буде для тебе трофейною дружиною, а втіхи ти шукатимеш в інших жінках.

— Ти помиляєшся, Адаме. Це вже в минулому, зрозуміло? Я... Я змінився.

Я відхилилася трохи назад, задумано опустивши голову вниз. Як багато я не знаю про чоловіка, за якого виходжу заміж? А якщо Адам має рацію? Якщо справді для Антона я буду лише трофейною дружиною, щоб похизуватися на публіці?

— Я закохався, — додав Антон, упевнено глянувши на свого брата. — Уперше в житті закохався. Ти мав би порадіти за мене.

— Я радий, — сказав Адам, хоча це звучало скупо.

— Цей дім... Я почав будувати його відтоді, як вона погодилася сходити зі мною на перше побачення. Повір, мені довелося довго вмовляти її. Це був ще той квест, але як тільки вона увійшла до готелю влаштовуватися на роботу, то я одразу ж зрозумів, що рано чи пізно вона стане моєю. Думаєш, хтось інший узяв би її на роботу в такий престижний готель одразу ж після коледжу та ще й без досвіду роботи? Їй допомогло те, що вона виявилася привабливою.

— Звучить грубо, — пробурмотів Адам. — Не пробував подивитися на свою наречену трохи глибше за її красиве личко?

— О-о-о, я бачив і навіть відчував її дуже глибоко, — задоволено сказав Антон. Я скривилася від того, якими вульгарними мені здалися ці слова. — Як щодо тебе, Адаме? Мама намірена одружити тебе.

Я відчула, як усередині щось спочатку стиснулося, а потім впало кудись в живіт, утворюючи важкість. Звісно, я розуміла, що колись у нього буде інша, але від цього мені ставало неприємно.

— Тільки не кажи, що вона планує мене звести з Камілою, — буркнув він. — Це програшний варіант.

— Звісно, що ні! — Антон засміявся. — Для свого улюбленого синочка мама шукає найбільш вдалу партію. Не думаю, що вона дозволила б тобі одружитися з кимось схожим на Камілу.

— Чому ти тоді запросив її на цю вечерю та ще й посадив поруч зі мною? — поцікавився Адам і знову надпив алкоголь.

— Ти такий напружений, Адаме. Тобі треба, щоб якась красива вміла дівчина розслабила тебе. От дивлюся на тебе і бачу самотнього чоловіка, якому бракує хорошого сексу. Нічого поганого не станеться, якщо ти розважишся трохи з Камілою. Думаю, що вона теж не буде проти. Ти їй подобаєшся.

Після таких переконливих слів Антона навіть я б захотіла зайнятися сексом з Камілою. Що тоді казати про Адама? Я слідкувала за ним і його реакцією. Він узяв у пальці цигарку та сильно притиснув її до стола.

— Я приїхав сюди не розважатися, — твердо сказав він, підіймаючись зі свого крісла. — І якщо мені захочеться розважитися з кимось, то я зроблю це без твоїх підказок.

— Звісно, — Антон криво посміхнувся. — Завжди у роботі, завжди зайнятий... Гордість своїх батьків.

Я розуміла, що Адам збирається вийти з кабінету. Мені не хотілося, щоб він чи Антон спіймали мене за підслуховуванням. Провівши липкими спітнілими долонями по спідниці своєї сукні я побігла в кінець коридору та сховалася у темному кутку. Розмова братів крутилася у моїх думках. Те, як говорив про мене Антон і що він сказав про Камілу. Звідки він узагалі знає, що вона "вміла"? Неприємні здогадки закралися у моїй голові. А якщо у них щось було? Якщо це продовжується досі? Раніше я ніколи не сумнівалася у вірності Антона, але ми... Ми не так швидко почали кохатися. Я довгий час уникала цього, а він наче й не наполягав. І зараз... Зараз ми рідко проводимо ночі разом через роботу та підготовку до весілля. І, відверто кажучи, я особливо й не отримувала задоволення з ним, тож секс був лише підтримкою наших стосунків. Я здригнулася, коли почула кроки в коридорі.

Я знала, хто це, бо відчувала його кожною клітинкою свого тіла. Він не помітив мене і пройшов повз, залишаючи за собою шлейф знайомого аромату. Не знаю, чим я керувалася, коли раптом схопила його за руку та потягнула за собою в найтемніший куточок коридору. Я сильно притиснулася до стіни, а тіло Адама вдарилося об моє. Він був так близько, що я мало не задихнулася від його запаху та тепла.

— Мія... — прошепотів він так тихо, що у мене шкіра покрилася сирітками. — Що відбувається? Навіщо ти затягнула мене сюди?

Я підняла на нього свій погляд. Навіть у цій темній частині дому могла бачити те, якими красивими були його очі. Не знала, що вигадати, тому просто сказала:

— Хотіла подякувати тобі за подарунок. Посуд дуже красивий.

— А інше? — спитав він.

— Це... Це теж дуже гарна річ. Мені сподобався браслет. Він нагадав ту ніч, коли ми вперше зустрілися.

Мій голос був схожий на хрипке шепотіння. Дихання стало важким, а колінка тремтіли. Адам сперся однією рукою до стіни одразу ж біля моєї голови так, що його обличчя було в лічених сантиметрах. Я інстинктивно вперлася руками до його грудей. Навіть крізь сорочку відчувала знайомий жар, що мало не обпікав мене.

— Ти така красива, — пошепки мовив Адам і провів носом по моїй щоці. — Така ніжна, тендітна...

— А ще покірна, поступлива та слухняна. Чудовий аксесуар, щоб хизуватися, — пробурмотіла я, не приховуючи своєї образи. — Я чула вашу з Антоном розмову.

Моє тіло зрадницьки здригнулося, коли його великий палець торкнувся моєї шиї. З вуст вирвалося тихе тремтливе зітхання. Я усе ще була майже ув'язнена його тілом, притискаючись до стіни.

— А що я мав сказати йому? — спитав Адам, удивляючись у моє обличчя. — Що божеволію від його нареченої? Що не можу спати, бо постійно думаю про неї? Що шість років не можу забути її та мрію хоч на мить торкнутися? Говори, Міє! Що ти хотіла, щоб я сказав йому?

Я відчула сльози на очах. Хотіла опустити голову вниз, але пальці Адама торкнулися мого обличчя, змушуючи мене подивитися на нього. Він здавався мені таким красивим у цей момент. Темні тіні виступили на його обличчі, виділяючи кожну рису. Я затамувала подих від цієї приємної близькості наших тіл. На мить задумалася про те, що хотіла б, аби він ще сильніше притиснув мене до стіни та поцілував зі всієї сили, підтверджуючи свої слова. Мій погляд опустився на його губи, і я відчула, як мої почали поколювати.

— Це неправильно, — прошепотіла я. — Усі ті речі, про які я постійно думаю, — це неправильно.

— Про що ти думаєш? - спитав він, не відриваючи від мене погляду.

— Про тебе, — зізналася так тихо. — Про ту ніч. Я... Я теж не забула. І мені так прикро, Адаме. Так прикро, що все склалося проти нас.

Сльози покотилися по моїх щоках. Я глибоко вдихнула повітря, відчуваючи, як легені наповнилися його запахом. Мені здавалося, що я зараз знепритомнію від сили емоцій та відчуттів.

— Чому? — Адам охопив моє обличчя своїми долонями та почав обережно пальцями витирати мої мокрі щоки. — Чому ти не прийшла тоді? Я так довго чекав на тебе. Так довго... Усі ці шість років.

Я почувалася винною, бо все виглядало так, наче я не дала нам шансу тоді. Але все було зовсім по-іншому. Я просто не мала вибору. І тільки я відкрила рота, щоб розповісти йому усе, як почула кроки в іншому кінці коридору, що наближалися. Я напружилася та налякано глянула на Адама. Буде жахливо, якщо бодай хтось спіймає нас.

— Завтра, — швидко сказала йому. — Після роботи о восьмій вечора я чекатиму на тебе під мостом. Знаєш це місце?

— Знаю...

— Я розповім тобі все, і ми нарешті відверто поговоримо.

— Обіцяєш, що прийдеш?

Я легко усміхнулася йому. Він дивився на мене недовірливо, а мені не хотілося, щоб Адам думав про мене так. Я наважилася підняти свою руку та лагідно торкнулася нею його щоки. Мене здивувало те, які прекрасні відчуття викликав у мені цей дотик. Ще секунду... Ще хоч одну секунду насолодитися ним.

— Обіцяю, Адаме. Я прийду...

Але я не виконала своєї обіцянки. Не тому, що не хотіла. Я увесь день була схвильована, очікуючи нашої зустрічі. І за п'ятнадцять хвилин до завершення робочого дня Антон запросив мене в один з номерів. Думала, що це щодо роботи, але коли за мною замкнулися двері, я усе зрозуміла. Він забрав у мене телефон і вимкнув його, а після цього накинувся так, наче зголоднілий звір, розриваючи на мені сорочку. Навіть мої наївні пояснення, що у мене справи і я не хочу цю ніч проводити з ним, не зупинили його. Зрештою я виконала обов'язок слухняної покірної нареченої, яка за словами Антона повинна дарувати задоволення своєму майбутньому чоловікові. І коли він спав, обіймаючи мене за живіт, я непорушно лежала на ліжку поруч з думками про Адама, який, мабуть, уже давно пішов геть, не дочекавшись мене. Одинока скупа сльоза покотилася по моїй щоці, бо я знову втратила свій шанс. Це як замкнуте коло, у якому нас з Адамом — просто не існує.