Розділ 9

Мія

По-перше, мені не подобалася присутність моєї матері. По-друге, мене дратувало, що Антон якогось біса запросив до нас ще Камілу. Коли вона так схвильовано почала напрошуватися до нас на вечерю після зникнення Адама, Антон залюбки погодився з нею. Мабуть, мою дратівливість помітили усі, адже за останні пів години я встигла розбити не один посуд.

— Що з тобою? — поцікавилася мама, коли я присіла, аби зібрати дрібні уламки, які залишилися від тарілки зі сервізу з дорогої порцеляни. — Ти розгублена та неуважна.

— Нічого, — буркнула я, стримано стиснувши губи.

— Я рада, що Антон запросив мене, — задоволено сказала мама, спершись до кухонного гарнітура. — Не дочекаюся, коли ви вже нарешті переїдете в цей дім.

Я насупилася, бо це все мені здавалося дивним. Ми не жили ще в цьому домі та й не встигли його повністю облаштувати. Так, тут майже все уже готово, але я все ще запитувала себе, чому Антон захотів провести вечерю в місці, де фактично поки ніхто не живе.

— Ми домовилися, що з'їдемося уже після весілля, — сказала я, стискаючи пальцями гострі уламки. — До того ж на другому поверсі ще не всі ремонти закінчилися.

— Але твій наречений вирішив провести вечерю тут, — продовжила мама. — Це про щось означає.

Моя мама була в захваті від Антона рівно з того моменту, коли він подарував їй кольє з діамантами. А потім ще шубу, дорогий годинник і сотні інших прикрас, які просто зараз виблискували з усіх можливих місць на її тілі. Мама поправила браслети на своїй руці, спостерігаючи за мною.

— Про що це ще може означати, окрім того, що він хоче похизуватися своїм домом перед старшим братом? — спитала я, глянувши на неї.

— А чому б і ні? — Мама розвела руками. — Це палац, Міє! Величезний розкішний палац, у якому ти будеш жити до кінця своїх днів.

— Не будь такою багатонадійною, — пробурмотіла я.

— Серйозно? Навіть не думай порвати з ним, зрозуміла? Антон — це найкращий кандидат з усіх можливих. І ти будеш останньою ідіоткою, якщо в якийсь момент відмовишся від нього.

Я стиснула зуби, відчуваючи, як гострий кут уламків тарілки впивається мені в шкіру. Кров вилилася на поверхню долоні тоненькою цівкою, і невелика крапля впала на білосніжну підлогу з мармурової плитки. Я обережно розмазала її чистими пальцями, а тоді підвелася. Викинула рештки тарілки у смітник, а тоді підійшла до раковини, щоб вимити руки. Мені навіть не варто було підіймати погляд, щоб знати, що моя матір стояла поруч.

— Тобі дуже пощастило, що такий чоловік закохався в тебе, — додала вона. — І ти маєш бути вдячною мені за те, що одного дня я напоумила тебе піти з ним на побачення. Інакше досі була б самотньою.

— А хіба це не те, чого ти хотіла завжди? — тихо буркнула я, перевівши погляд на неї. — Ти весь час забороняла мені спілкуватися з чоловіками, але варто було на горизонті з'явитися багатому нареченому, як усе змінилося.

— Ти кажеш так, наче я меркантильна сука, — фиркнула мама, склавши руки на грудях. — Так, я була суворою щодо тебе, але цього вимагало виховання. І це було до того... — Вона запнулася під моїм холодним поглядом, а тоді тихіше додала: — До того, що сталося з тобою. Твоя кар'єра пішла нанівець, Міє. Єдина можливість для тебе — це вдало вийти заміж.

— Тоді радій, мамо. Усе так, як ти й хотіла. Але що буде, якщо Антон колись відмовиться від мене? Якщо одного разу він повернеться з роботи, а я відчую запах чужих парфумів на його тілі чи побачу слід від помади на сорочці?

— Ти повинна зробити усе, щоб цього не сталося, — суворо сказала мама, не відриваючи від мене погляду. — А якщо раптом твій чоловік почне тобі зраджувати, то просто терпи.

— Терпи? — ошелешено перепитала я, наче неправильно розчула.

— Ти достатньо терпелива. Я виховала тебе такою. Упевнена, що впораєшся з цим.

— Тобі абсолютно не шкода мене, — це було не запитання, а ствердження.

— А чому я маю шкодувати тебе? Тому що одного дня ти зруйнувала усе, що я будувала стільки років?

— Не смій! — прошипіла я. — Не смій звинувачувати мене у тому, що сталося...

Я замовкла, бо до кухні увійшов Антон. Мама одразу ж змінилася: наліпила на обличчі широку усмішку та підійшла до свого улюбленого зятя. У мене не було жодного бажання дивитися на те, як вони обмінюються любощами, тому я мовчки взяла тарілки та попрямувала до вітальні. Я почала їх розкладати й ледве стрималася, щоб не накричати на Камілу, яка взялася допомагати мені.

— Я така схвильована, — заговорила дівчина. — Нам з Адамом не зовсім вдалося пообідати вдвох, але він так просто не позбудеться мене.

Я підняла погляд на Камілу, на обличчі якої з'явилася хитра посмішка. Ця яскрава червона помада, красива зачіска, відверта сукня такого ж яскравого червоного кольору. Я чудово розуміла, що саме вона збирається зробити. У її маленькій голові вже вигаданий план зі зваблення Адама. І мене це дратувало... Дратувало так, що я мало не тремтіла від однієї думки про це.

Каміла нахилилася ближче до мене та тихо прошепотіла:

— Якщо він після вечері запропонує мені поїхати до нього, то я не відмовлюся. Усе-таки ми дорослі люди. Я не проти зайнятися сексом з таким чоловіком. Упевнена, він дуже хороший в цьому.

Хороший... Однозначно хороший.
Я сильніше стиснула в руках тарілку з величезним бажанням кинути її їй у голову. Каміла хрипло засміялася та відхилилася назад. Вона потягнулася до виделок на столі та почала розкладати їх, прикусивши нижню губу зубами. Мабуть, у думках вона уже уявляла, як кохається цієї ночі з Адамом. Я хоч і не хотіла, але теж уявила це: її чорне волосся розсипалося на ліжку, червона помада розмазалася від гарячих поцілунків, а на щоках з'явився рум'янець, коли він рухався у ній, доставляв їй задоволення... Я здригнулася, коли ніж випав з моїх рук. Тихо вилаялася, стримуючись, щоб не рознести тут усе. Ці думки змушували мене божеволіти уже багато років. Я думала, що Адам давно забув мене. Інколи вночі згадувала про нього та гадала про те, чи є цієї ночі хтось з ним у ліжку...

Я почула стукіт у двері та напружилася усім тілом. Уже все було готово, і ми чекали на єдиного гостя — Адама. Мої долоні спітніли, і я провела ними по своїй стриманій чорній сукні. Я майже не вдягала нічого відвертого. Моя спина, плечі, стегна — усе було максимально закритим, щоб приховати недоліки, які тепер прикрашали моє тіло. Не те щоб я соромилася їх. Антона вони ніколи не бентежили, але Адам... Він бачив мене ще до того, як це все сталося. У його думках та уяві я була ідеальною. І мені так сильно не хотілося розчаровувати його, хоча насправді я вже давно це зробила. Ще того ранку, коли втекла без жодних пояснень.

Крізь нав'язливі думки в мою голову пробився голос Адама. Схоже, поки я стояла у ступорі, Антон уже відчинив для нього двері. Я прослідкувала поглядом за червоною плямою, що поспішила до коридору. Опустивши голову вниз, задумалася про те, що не маю права ревнувати Адама до Каміли чи хоч якось заважати їм. Може, вона справді подобається йому? Але що, як я нічого не можу з собою вдіяти? Що, якщо мої почуття до нього досі присутні? Я знову зависла у своїх думках, доки не побачила перед собою букет квітів. Здивування змусило мене розтулити рота. Я підняла погляд вверх, зустрічаючись зі знайомими темними очима. Ми з Адамом деякий час мовчки витріщалися одне одного, наче вперше бачимося.

— Це тобі, — сказав він і трохи невпевнено простягнув мені квіти ще ближче.

Я прийняла їх та пригорнула до своїх грудей, наче це був найкращий подарунок у моєму житті.

— Це теж. — Адам прочистив горло і передав мені великий пакет. — Подумав, що ви запросили мене на новосілля.

— Е, ні! — якось надто різко вирвалося з мене. — Ми... Ми ще поки не живемо тут.

Між нами знову повисла тиша, немов ми були одні-однісінькі на всьому світі. Я не одразу зрозуміла, що усі присутні спостерігають за нами. Лише рука Антона, яка по-власницьки обійняла мене за талію, нагадала мені, що ми тут не одні.

— Але скоро будемо, — втрутився мій наречений. — Не бачу сенсу тягнути аж до весілля.

Мої очі розширилися, бо він не говорив мені про це. Я звикла, що у наших стосунках завжди усе вирішував він. Я була слухняною дівчинкою, як мене завжди вчила матір, але це... Це здавалося мені занадто.

— Дякую за подарунки, — сказала я Адаму та стримано усміхнулася йому. Він не зробив цього у відповідь, тож я відчула, що моє серце неприємно стиснулося. — Віднесу це до кухні.

Я відчула полегшення, коли Антон відпустив мене. Опустивши погляд вниз, пройшла повз Адама, вловлюючи знайомий аромат його парфумів. Спогади, відчай і жаль нахлинули на мене. Я відчула, що мої очі вкрилися вологою.

— Перевір посуд! — раптом гукнув мені в спину Адам. — Тобто... Я не впевнений, що зміг привезти ці тарілки сюди цілими.

Я тихо засміялася та помітила, як усі трохи незрозуміло подивилися на мене.

— Це дуже хороший подарунок, Адаме! — пояснила я, не стримуючи усмішки. — Враховуючи, що за сьогодні я побила аж п'ять тарілок.

— Так, Мія сьогодні трохи знервована, — пробурмотіла моя мама.

Вона підійшла до свого улюбленого зятя та почала прискіпливо розглядати Адама. Він не подобався Антону, тож стовідсотково тепер уже не подобався моїй мамі. Я могла лише здогадуватися, що він наплів їй про нього.

Я була рада сховатися у кухні наодинці. Мої губи розплилася в широкій усмішці, коли я дивилася на ці красиві білі троянди. Антон дарував мені багато квітів. Деякі букети були в сотні разів красивішими та дорожчими за ці троянди, але один погляд на них — і метелики в животі починали тріпотіти так сильно, що зачіпали саме серце. Я набрала у вазу води та поставила у неї букет, глибоко вдихаючи аромат квітів. Для мене вони були найціннішими з усіх, які я коли-небудь отримувала у своєму житті. Я потягнулася до пакета з посудом. Мені здалося дивним, що Адам попросив мене оглянути його. Не думаю, що він сьогодні такий же незграбний, як і я.