Розділ 5

Адам

12:01...12:15...12:30...13:00...14:00...

Вона не прийде. Це було очевидно, але я все ще боявся відступити хоч на крок від того місця, де ми мали зустрітися. Може, вона просто запізнюється? Але вже минуло дві години. Насправді я сподівався прокинутися з нею в одному ліжку, але вранці її вже не було. Та це не налякало мене, адже я був упевнений, що ми зустрінемося пізніше. Але вона не прийшла. Я сидів на газоні біля альтанки, спираючись руками на свої коліна. У голові раз за разом прокручував моменти з минулого вечора та ночі. Все наче було добре, і вона здалася мені задоволеною. Чому тоді втекла ось так безслідно? Навіть якщо щось сталося, то вона могла повідомити мені про це. Вона знала, де мій номер. Мабуть, їй просто не хотілося перетворювати розвагу на щось серйозніше. Їй, безперечно, сподобалася гра у незнайомців, якщо вона вирішила її продовжити. Я роздратовано ногою штовхнув маленький камінець, а з грудей вирвався довгий розчарований видих. Я почувався покинутим і обманутим. Вона ж обіцяла прийти на зустріч.

Я не хотів відпускати її, не після того, що сталося між нами. Це не була зустріч на одну ніч, бо я прекрасно усвідомлював, що встиг закохатися у неї. Мені варто знайти її! Може, вона не встигла ще поїхати.

Але мені це не вдалося. На рецепції сказали, що вранці з готелю виїхало близько ста людей, адже вчора відбувалося пишне весілля. Я навіть не знав її імені, аби бути впевненим, що вона точно поїхала. Чомусь відчував потребу залишитися, тому продовжив своє проживання у готелі на декілька днів. Але нічого не змінилося. Я лише даремно витратив час, коли щодня о дванадцятій годині чекав на неї біля альтанки. Зрештою я змирився з невдачею і відпустив її...

Наш час

Це було схоже на якийсь тупий поганий жарт, але такою вже виявилася наша реальність. Її долоня усе ще лежала в моїй руці, і це було до біса знайоме відчуття. Ще шість років тому я мріяв побачити її знову, торкнутися, відчути... Минуло стільки часу, а я нарешті знайшов дівчину, яку не міг забути. Чи, може, вона знайшла мене? Дивно зустрітися через стільки часу за таких не зовсім приємних обставин. Її зелені очі налякано розглядали моє обличчя. Очевидно, що вона впізнала мене. І її страх теж здавався мені зрозумілим. Мабуть, вона боїться, що я розповім братові про наш короткий зв'язок. Вона висмикнула свою руку, і я підняв погляд на Антона, який усе ще обіймав її за плечі. Я відчував, як мої груди стиснулися від незрозумілих емоцій. Ніколи раніше я не заздрив своєму братові, але зараз... У цей момент мені здавалося, що я готовий його вбити. Мої очі зупинилися на чоловічих пальцях, що міцно стискали тендітні плечі дівчини. Вона була занадто крихкою, щоб торкатися її ось так. Погляд знову відшукав обличчя дівчини. Вона майже не змінилася. Усе ще те світле волосся, що хвилями спадало на її плечі, красиві зелені очі, виразні риси обличчя та пряма постава. Вона досі була такою красивою, як я і пам'ятав її.

— Ти надовго приїхав? — спитав у мене Антон, чим відірвав від витріщань на його наречену.

Це нагадування неприємно вкололо мене в самісінькі груди. Колись вона була прекрасною незнайомкою, яка влучила прямісінько в серце. Зараз же вона — наречена мого брата, а це означало, що мені заборонено навіть думати про неї.

— Декілька місяців, — відповів я, намагаючись звучати не так схвильовано. — Доки не завершиться знімання фільму.

— Ви знімаєте тут фільм? — раптом спитала Мія, і мене наче струмом ударило від її голосу.

Наші погляди знову зустрілися. Вона стиснула губи, ніби взагалі шкодувала про те, що заговорила до мене.

— Так, — відповів я, всунувши руки в кишені штанів. — Зйомки відбуватимуться в готелі.

— У нашому готелі? — уточнив Антон, піднявши обидві брови.

— Угу.

Я схилив голову вбік, зауважуючи те, як спалахнули його очі. Якщо хтось і ненавидів мене у цьому світі, то це був мій брат.

— Але це неможливо! — обурився він. — Ти займеш усе крило, а це втрата клієнтів і прибутку. А якщо знімання затягнеться? Ти зруйнуєш наш бізнес. І з чого ти взяв, що я узагалі дозволю тобі знімати фільм у моєму готелі?

Його руки ще сильніше стиснули плечі Мії, і я помітив, як вона злегка скривилася. Мабуть, це завдавало їй болю.

— Мені не потрібен твій дозвіл, — спокійно сказав я.

— Та невже? — Антон засміявся. — Думаєш, що повернувся вперше за сім років і такий уже крутий? Великий кінопродюсер, гордість батьків... Треба було продовжувати тинятися за кордоном і знімати там свої убогі стрічки. Тебе тут ніхто не чекав!

Звісно, я знав, що Антон не зрадіє моїй присутності, але мене здивувало, що він був таким категоричним. Та ще й не соромився виливати на мене бруд у присутності своєї нареченої.

— Годі тобі, Антоне! Ми з тобою не вороги.

— Я не дозволю тобі занапастити мій бізнес, — крізь стиснуті зуби сказав він. — Хто ти взагалі такий, щоб приймати такі рішення? Чи ти думаєш, що тобі все дозволено?

— Досить! — у будинку почувся сердитий голос батька.

— Тату, ти чув, що він сказав? Збирається знімати фільм у нашому готелі. Ти уявляєш?

Тато почав повільно йти до нас, а мама підтримувала його, щоб він не впав.

— Це я дозволив, — сказав він, коли підійшов ближче.

— Що? — здивувався Антон. — І ти навіть не порадився зі мною? Ти хоч розумієш...

— Годі! — гаркнув тато, крізь стиснуті зуби. Він перевів погляд на Мію, що стояла перед Антоном з опущеною головою вниз. — Ти соромиш нас перед людьми. Сідаймо за стіл!

Мама повела батька до столу, а брат сердито подивився на мене. Я підійшов ближче до нього на декілька кроків так, що його наречена тепер стояла просто між нами. Мені здавалося, що я навіть відчував тепло її тіла. В ніс ударив знайомий аромат солодких парфумів. Вона не змінила їх за стільки років. Але я не дивився на неї. Мій погляд був прикутий до Антона, який, мабуть, горів бажанням накинутися на мене з кулаками. Інколи я не розумів, чому він так сильно ненавидів мене.

— Ти справді думаєш, що я прийняв би таке рішення без відома батька? — спокійно спитав я. — Я тобі скажу більше, Антоне, батько сам запропонував мені це. Інакше я б нізащо не повернувся сюди. І не перетворюй цей вечір на вияснення стосунків. Батько хворий, тож май трохи сорому.

Я суворо подивився на нього, поправляючи манжети рукавів своєї сорочки. Так вийшло, що мої пальці випадково зачепили долоню Мії. Вона здригнулася та глибоко втягнула повітря через ніс. Було помітно, що вона нервує. І саме моя присутність змушувала її нервувати. Я всього на секунду глянув на неї, а тоді розвернувся і попрямував до столу. Я опустився на своє звичне місце справа від батька. Він усміхнувся мені та потягнувся до мене своєю долонею.

— Нарешті ти приїхав! — радісно сказав батько, стискаючи мою руку. — Думав, що помру, а так і не побачу тебе знову.

— Перестань говорити ці дурниці, тату.

— Якби не фільм, то ти б навіть не приїхав. Негарно це, Адаме. Ми ж сім'я, а ти так поїхав раптово і стільки років уникав нас.

Я помітив Антона, що вів свою наречену до стола. Вона легко усміхнулася моєму батькові, опускаючись на сидіння навпроти мене. Мія всього на мить глянула в мій бік, перш ніж опустила голову вниз.

— Ви уже познайомилися? — поцікавилася мама, дивлячись то на мене, то на неї. Вона обережно поклала свою руку на моє плече. — Мія така хороша дівчина. Я щаслива, що твій брат зустрів своє кохання. Як щодо тебе, Адаме?

Я перевів погляд на маму, яка широко усміхалася мені. Мій серйозний вираз обличчя змусив її закотити очі.

— Що? — буркнула вона. — Тобі вже тридцять два! Час подумати про дружину, дітей.

— Ай справді! — втрутився Антон. — Ти уже сім років тиняєшся світом, а так і не знайшов собі нікого.

— Не усім так щастить, як тобі, — зауважив я, нещиро усміхнувшись. — Як ви, до речі, познайомилися?

Брат глянув на свою наречену та схопив її за руку. Губи дівчини злегка розтягнулися, але це не була повноцінна усмішка. Вона дивилася будь-куди, але не на мене.

— Мія влаштувалася до нас в готель три роки тому, — відповів Антон. — Ось так у нас і закрутилося все.

— То ви уже стільки разом, — пробурмотів я.

— Перший рік Мія намагалася бути недоступною, але вона не змогла встояти переді мною, — задоволено сказав брат, широко усміхаючись. — Ми уже два роки разом.

— Багато, — тихо прошепотів і задумано потер своє підборіддя.

Два роки... Це значно більше, аніж та одна ніч, що була в нас. Скільки ж у неї було таких ночей з ним? Я навіть не міг конкурувати, адже очевидно, що всі моменти з ним мали більше значення, аніж та інтрижка зі мною. Важко пояснити, що я відчував у цей момент, дивлячись на них. Вони здавалися по-справжньому закоханими, а моє серце наче знову розбилося. Мабуть, Мія відчула мій погляд, бо глянула на мене. Я не був упевнений, що вона досі відчувала щось до мене. Чи взагалі відчула щось тоді? Може, вона просто скористалася можливістю розважитися та обрала мене для свого першого досвіду? Це не зовсім приємно.

— Ви коли-небудь були за кордоном? — спитав я у неї. — Наприклад, у Венеції?

Її очі розширилися, а сама вона схвильовано ковтнула.

— Ні, — відповіла дівчина, глянувши мені в очі. — Я ніколи не була у Венеції.

Збрехала. Мені стало ще більше неприємно від того, що вона не може визнати, що таки була зі мною.

— Шкода, — сказав я та потягнувся рукою до келиха з вином. — Це прекрасне місто з дуже красивими краєвидами. Упевнений, що вам би там сподобалося.

Я зробив ковток вина, не відриваючи погляду від неї. Мені було байдуже навіть на те, що Антон досі тримав її руку.

— Ви часто буваєте у Венеції? — поцікавилася вона.

— Щороку мене запрошують на кінофестиваль, — сказав я. — За останні шість років я не пропустив жодного. Завжди залишаюся в готелі на декілька днів довше, щоб побути у своєму улюбленому місці.

Це не зовсім було правдою. Я залишався довше і сидів біля альтанки з надією, що одного разу побачу її. Навіть через рік, два, шість... Я ніколи не втрачав надії, що колись ми зустрінемося. Але я сподівався, що вона чекатиме мене так само, як я весь цей чекав її. Але вона не чекала. Я дивився на неї та свого брата і бачив перед собою двох закоханих людей. Я не міг і не хотів заважати їм, хоч як би боляче мені не було.

— Мені треба відійти, — повідомив я та підвівся зі свого стільця. — Терміновий телефонний дзвінок.

Але насправді ніякого телефонного дзвінка не було. Я просто вийшов на порожній балкон з заднього боку будинку, аби побути наодинці. Спершись до поручнів, я втомлено потер долонею свою шию. Усе це було занадто. Я відчував глибоке болюче розчарування, бо через стільки років вона так раптово з'явилася у моєму житті та стала забороненою. Я підняв погляд у темне небо, де яскраво світило зорі. Востаннє я бачив таке тоді, коли ми вдвох були на гондолі.

Я напружився, адже спиною відчув тихі кроки. Серце почало битися швидше, бо я знав, хто зараз стоїть позаду мене.

— Адаме? — тихо звернулася вона.

Мені хотілося засміятися від того, якою абсурдною була ця ситуація. Але я стримався й обернувся до неї обличчям. Вона стояла на відстані, знервовано перебираючи пальцями.

— Минуло шість років, а я нарешті дізнався твоє ім'я, Міє...