Розділ 2

Адам

Вона була як найпрекрасніший витвір мистецтва. Її руки граційно підіймалися вверх та опускалися, наче крила метелика. Вона відступила вбік, елегантно відвівши ногу. Розріз на правій нозі відкривав вигляд на її тендітні коліна. Мені здавалося, що я ніколи раніше не бачив таких красивих колін. Вона потягнула носочок, і ноги дівчини здалися ще тонкішими. Злегка піднялася навшпиньки, провівши пальчиками по іншій руці, що була відведена.

Я надпив віскі зі склянки та почав повільно підходити ближче до сцени. Вона виділялася серед інших танцівниць. Її чорна сукня з блискучим корсетом відрізнялися від тих шовкових вбрань. А ще ці туфлі... Вони не були схожими на танцювальні. Та її це зовсім не бентежило. Вона була схожа на темного лебедя, що виконував свою найважливішу партію. Така красива, вишукана, граційна, прекрасна... Я міг підібрати тисячі епітетів, аби написати оду про красу цієї незнайомки, але не впевнений, що відшукав би те слово, яке б ідеально описувало її.

Мені аж подих перехопило, коли вона високо підняла голову, відкриваючи своє обличчя. У цей момент вона здалася мені схожою на фарфорову ляльку — така тендітна, крихка. У неї була світла молочна шкіра без мінімального натяку на засмагу. Її обличчя ідеальної овальної форми з виразними вилицями, тонкими бровами, маленьким носиком, пухкими губами й природним рум'янцем на щоках. Біляве волосся дівчини було зібране у високий пучок, а тонкі передні пасма обрамляли її лице. Вона була такою прекрасною, що навіть найбільший перфекціоніст не знайшов би в ній недоліку. Дівчина підняла руки вверх, зігнула праву ногу в коліні та покружляла декілька разів. Коли вона зупинилася спиною до мене, я зауважив, яким красивим був її вигляд ззаду. Пряма постава, міцні м'язи та виразні лопатки. Так і кортіло провести пальцями по цій молочній шкірі, вивчити кожен сантиметр на дотик. Я опустив погляд трохи нижче, на підтягнуті сідниці та красиві стегна, які вдало підкреслювалася ця вишукана сукня.

Я не міг погляду відвести, коли вона танцювала. Просто непорушно стояв на місці та дивився на неї. Тільки на неї. Бездоганною — ось якою вона була.

Я боявся навіть кліпнути очима, щоб вона раптом не зникла. Ніколи не вірив у кохання з першого погляду, але це... Це воно, чорт забирай! Варто було лише побачити її рухи, як моє серце перестало битися, а усе дихання вибилося з грудей. Вона забрала його, і змусила мене задихатися. Дівчина озирнулася, і мені здалося, що наші погляди зустрілися. А може, мені просто хотілося, аби вона помітила мене? Помітила цього самотнього одинака серед усіх цих людей? Її губи ледь затремтіли в напівусмішці, а мене наче хтось ударив кулаком у самісінькі груди. Серце забилося швидше, і я вже відчував той жар, від якого закипала кров у жилах.

Я готовий був віддати усе, аби ця музика не завершувалася, щоб я міг би до кінця своїх днів дивитися на те, як вона танцює. Але оркестр перестав грати, а танцівниці вишикувалися, аби поклонитися. Вона змішалася з ними, а тоді зникла. Так раптово, як і з'явилася тут, наче її ніколи й не було. Але вона була. Моє серце усе ще нестримно калатало у грудях, а мозок вимальовував її обличчя. Я був би останнім ідіотом, якби дозволив їй ось так втекти звідси. Не після того прекрасного танцю, який вона подарувала мені.

Я поставив порожню склянку на столик, а тоді поспішив до тієї частини зали, де були залаштунки. Пройшовши попри групу танцівниць, я просто-таки побіг до виходу. Двір готелю був порожнім, але я відчував, що вона десь поряд. Інтуїція підказувала мені куди рухатися, тож я почав швидко іти стежкою вперед. І хоч уже стемніло, я побачив трохи далі якийсь силует. Мені не варто було навіть сумніватися, адже ці досконалі вигини тіла могли належати лише їй. Я поспішив до неї, мої кроки були гучними. Вона різко зупинилася на стежці поруч з дерев'яною альтанкою та напружилася. Я помітив, як дівчина випрямилася, не наважуючись озирнутися назад. Я сповільнив свою ходу, щоб не злякати її.

— Гей! — тихо гукнув за спиною незнайомки.

Вона здригнулася, обернулася обличчям до мене та голосно зойкнула.

— Матір Божа! — нажахано пробурмотіла вона, поклавши свою руку на груди, що сильно здіймалися від хвилювання.

Її реакція змусила мене усміхнутися. А ще мене неабияк тішило те, що вона, виявляється, говорить українською.

— Пробачте, — сказав я, зауважуючи, що її зелені очі розширилися від здивування. — Не хотів налякати вас.

— Ви... Ви знаєте українську? — розгублено спитала дівчина.

Я не міг не відмити, що її голос був наче мед для моїх вух. Це як мелодійна класична музика, якою просто хочеться насолоджуватися цілими днями.

— Чому ви такі здивовані? — поцікавився я.

Вона знизала плечима, стискаючи пальці перед собою. Я наважився підійти до неї на крок ближче. Вона усе ще була напружена, а мені зовсім не хотілося лякати чи бентежити її ще більше.

— Тут здебільшого іноземні, а у мене з англійською не дуже. Власне, через це мені й довелося танцювати там. Я намагалася пояснити, що вони сплутали мене з іншою танцівницею, але ніхто, на жаль, не почув цього.

— На жаль? — перепитав я, піднявши обидві брови. — Ви танцювали найкраще з усіх, і я безумовно щасливий, що мені вдалося побачити це прекрасне видовище.

— Ви справді так гадаєте? — спитала вона таким відчайдушним голосом, наче їй була важлива моя думка.

Дівчина з очікуванням дивилася на мене, а я ж підійшов ще ближче так, що ми зупинилися впритул одне до одного. Вона була високою, але все ж нижчою за мене. Щоб глянути мені в очі, їй довелося злегка підняти голову вверх.

— Ваш танець — це найпрекрасніше, що я бачив у своєму житті, — чесно сказав.

— Ви мені лестите, — сором'язливо прошепотіла вона.

— Це правда. Я настільки вражений, що наче божевільний побіг за вами, аби не втратити можливість познайомитися.

Вона тихо засміялася, даруючи мені свою красиву сором'язливу усмішку. Ми деякий час дивилися одне на одного, і я все чекав, коли вона хоча б назве своє ім'я.

— Не думаю, що це хороша ідея, — зрештою мовила дівчина. — Я завтра повертаюся додому, і мені здається, що куди цікавіше, якщо ми залишимося незнайомцями.

Я зацікавлено підняв одну брову, не відриваючи погляду від її обличчя. Така гра мені не зовсім подобалася, але я не проти зіграти в неї.

— Гаразд, — погодився я. — Тоді цієї ночі будемо незнайомцями.

— Цієї ночі? — схвильовано перепитала вона.

— Ви ж не думали, що я так просто відпущу вас.

Дівчина на мить напружилася та зробила глибокий вдих. Її погляд повернувся до моїх очей.

— Що ви пропонуєте?

— Як багато ви бачили у Венеції? — поцікавився я.

— Насправді не дуже багато, — відповіла дівчина. — Вчора подруга потягнула мене на шопінг, а завтра я уже повертаюся.

— Так, ви казали, — коротко нагадав. — Не проти, якщо я покажу вам місто?

Її очі трохи розширилися. Вона відвела погляд та почала знервовано перебирати пальцями, наче вагалася. Звісно, її тривожили сумніви. Я був схожий на бур'ян, що причепився до прекрасної квітки.

— Г-г-гаразд, — після довгих роздумів погодилася вона.

Я простягнув їй свою руку. Вона декілька секунд мовчки дивилася на неї з відвертим ваганням, але все ж вклала свою долоню. Це був такий ніжний дотик, що мене мало не вдарило струмом. Її рука ідеально лежала в моїй. Я злегка стиснув долоню дівчини, щоб максимально відчути її тепло. Це було найкраще з усього, що я коли-небудь відчував у своєму житті.

Я допоміг їй застрибнути на гондолу та повів до двох сидінь. Звісно, прогулянка по Гранд-каналу — це найкраще, що можна побачити у Венеції. Вона елегантно опустилася вниз, провівши руками по своїй сукні. Я помітив, що дівчина злегка затремтіла від прохолодного вітру, тому почав стягувати з себе піджак.

— Не треба... — заперечила вона, коли я накинув його їй на плечі.

— Я не приймаю відмов, — сказав я та сів поруч з нею.

Вона ледь усміхнулася, дивлячись на свої коліна. Гондольєр почав веслувати, і наш човен поплив, прорізаючи воду. Звідси відкривався найкращий вигляд на усю Венецію. Але я не озирався довкола, бо мій погляд був прикутий на профіль дівчини, що сиділа поруч. Художник, мабуть, уже б зараз схопив полотно та почав вимальовувати олівцем усі риси її обличчя. Для скульптора такий профіль — це справжнісінький скарб. Для мене ж... Для мене цей вигляд був неоціненним.

— Ви живете тут? — поцікавилася вона, повернувши голову до мене.

Мені не зовсім подобалося, що ми "викали" одне одному, але я вирішив підтримати її гру. Я навіть не знав скільки їй років, але очевидно, що вона молодша за мене.

— Ні, — відповів я та похитав головою. — Мене запросили на кінофестиваль.

— Справді?

— Я кінопродюсер, — вирішив зізнатися.

Тоді, коли вона залишалася максимально закритою та таємничою, я готовий був розповісти їй абсолютно усе про себе.

— Вау! — прошепотіла дівчина з відвертим захватом. — Це так неймовірно. Я ніколи не бачила, як твориться кіно.

— Це доволі цікавий процес, але глядачів насправді це мало цікавить. Завжди усі бачать основну картинку та акторів, а сотні людей, що залучені до створення цієї картини, залишаються у тіні.

— Ви, мабуть, достатньо успішний, якщо вас запрошують на такі заходи.

— Якщо вам цікаво, чи є у мене премія, то я відповім, що нема. Складно створити щось таке, чого ще не було.

— Я впевнена, що у вас все вийде, — сказала вона. — Одного разу про вас та вашу кінострічку говоритиме увесь світ, а я згадуватиму, що колись плавала з вами на гондолі у Венеції.

Її слова змусили мене тихо засміятися. Я сперся рукою на спинку позаду неї та почав зосереджено роздивлятися обличчя цієї незнайомки. У мене ніколи ніхто не вірив, але ця дівчина, яку я навіть не знаю, вірить. Я не помилився — вона дивовижна.

— А ви чим займається? — поцікавився я.

— О, я балерина! — відповіла вона, мило усміхнувшись мені.

— Вау! Це...

— Очевидно?

— Не зовсім, — заперечив я, хитнувши головою. — Не думаю, що коли-небудь раніше у своєму житті зустрічав балерину. Але це пояснює вашу поведінку та зовнішній вигляд.

Я опустив погляд нижче та зауважив, що її спина була ідеально рівною.

— Моя мама завжди дуже слідкувала за моєю поставою. Тому навіть зараз мені здається, що у мене на голові склянка з водою. Доводиться сидіти рівно, бо, не дай Боже, вона впаде.

Вона засміялася, і це теж змусило мене усміхнутися також. Дівчина раптом закинула голову вверх, удивляючись у зоряне небо.

— Цієї ночі так багато зір, — зауважила вона. — Ніколи раніше не бачила такого. Вони наче одна на одній та ще й такі яскраві.

— Жодна з цих зірок не світить так яскраво, як ти, — прошепотів я, не відриваючи погляду від неї.

Вона всього на секунду напружилася, адже я без дозволу перейшов на "ти", а тоді її губи розтягнулися в задоволеній усмішці. Дівчина опустила голову та повернула її до мене. Погляд зелених очей зосередився на мені. Ми сиділи так близько, вивчаючи кожну рису наших облич. На мені вона могла знайти не один недолік, але на ній не було жодного.

— Ще ніякий чоловік не говорив мені такого, — прошепотіла вона.

— Я залюбки буду єдиним чоловіком у твоєму житті, який говоритиме тобі такі слова.

Дівчина знову подарувала мені свою чарівну усмішку. Вона ледь схилилася до мене так, що я вдихнув запах солодких парфумів, змішаний з ароматом її тіла. Мій погляд опустився на рожеві губи дівчині, які злегка розімкнулися. Мої пальці ковзнули вздовж її руки, і я обережно торкнувся ними до шиї дівчини. Вона ледь затремтіла від цього дотику, а з її вуст вирвався тихий видих.

— Ти не проти, якщо я поцілую тебе?

Зіниці в її очах збільшилися. Вона відірвала погляд від моїх очей та глянула на мої губи в схвильованому передчутті. Легкий кивок головою — і я припав до її губ у ніжному поцілунку.