Колишні. Наш останній шанс

Глава 6

Минув тиждень. Він видався довгий, важкий і тривожний. Для мами він минув в стінах міської лікарні під пильним наглядом лікаря і медсестер, з купою ліків і крапельниць. Я ж розривалася між робочими дедлайнами, доглядом за малою та візитами до лікарні. Проте найстрашніше залишилося позаду: стан мами нарешті стабілізувався, загроза повторного кризу минула і градус моєї внутрішньої напруги знизився. В останній літній день маму виписали. Тепле серпневе сонцем сяяло в небі, коли я з малою приїхала по маму.

Ми Олесею піднялися на поверх відділення. Донька міцно трималася за мою долоню, роздивляючись довгі білі коридори, а я відчувала, як вперше за ці дні з моїх плечей спадає важка каменюка.

Ми зайшли в палату. Мама сиділа на краю застеленого ліжка, вже вбрана в свій домашній одяг. Вона була все ще бліда і трохи схудла, але погляд вже був набагато живіший.

— Мої ж ви дівчатка... — посміхнулася вона, простягаючи до нас руки. — Привіт.

Олеся одразу підбігла до бабусі, обійняла її за коліна, а я притулилася щокою до її плеча.

— Все, мамочко, їдемо додому, — прошепотіла я, обережно цілуючи її в щоку.

Мама зазирнула в коридор за моєю спиною й розгублено звела брови:

— Наталко... А де Сергій?

Всередині в мене все на мить заніміло, але я силою втримала на обличчі спокійний вираз.

— Немає, мамо. Ми самі.

— Як немає?... — мама здивовано подивилась на мене. — Ви що... ви посварилися?

— Ну... типу того, — я важко зітхнула і почала поспіхом збирати її речі з тумбочки в пакет, аби уникнути її прямого погляду. — Давай не будемо зараз про це говорити, добре? Тобі ж категорично не можна хвилюватися. Давай краще спокійно зберемося і поїдемо додому. Я вже й таксі до приймального відділення викликала, машина скоро буде.

Мама нічого не відповіла, але її мовчання було важким. Вона все зрозуміла, проте влаштовувати допит в лікарняній палаті не стала.

За десять хвилин ми вже спускалися на перший поверх. Я допомогла мамі сісти на заднє сидіння, пристебнула Олесю в дитячому автокріслі, і за кілька хвилин за вікном замиготіли знайомі вулиці Івано-Франківська.

Вдома в батьків панувала тиша. Батько був на зміні, тож квартира зустріла нас прохолодою та затишком. 

— Лягай, відпочинь, — я поклала маму на диван у вітальні, підклала під спину м'які подушки й накрила пледом.

— Та я не втомилась, Наталочко.

— Лежи-лежи, а я зараз розкладу твої речі і зварю тобі свіжого супчику, — мовила я, переодягаючи Олесю.

Поки мала тихо бавилася кубиками на килимі, я закрутилася на кухні: поставила варитися легкий обід, розклала всі лікарняні призначення і пігулки по поличках, заварила мамі заспокійливий трав'яний чай.

Коли запашний обід був готовий, я принесла гарячу піалу у вітальню. Мама з'їла лишень кілька ложок, після чого відставила тарілку на журнальний столик і міцно взяла мене за руку.

— А тепер розкажи мені все, Наталко, — тихо, але наполегливо мовила вона і подивилась мені прямо в очі. — Не ховай очей. Я ж бачу, що між вами щось сталося. Сергій ні разу не з'явився до мене за цілий тиждень. Він навіть не спробував допомогти тобі забрати мене з лікарні, не телефонував мені, не питав, чи потрібні гроші на ліки... Що між вами відбувається?

Я опустила очі на наші зчеплені пальці. Мовчати далі і удавати ідеальну сім'ю більше не було сенсу. Потрібно казати правду.

— Я прийняла остаточне рішення, мамо, — мовила я голосом, у якому не залишилося ані сумніву, ані тремтіння. — Я йду від Сергія. Я подаю на розлучення.

Мама на мить затамувала подих, і її долоня в моїй руці здригнулася.

— Доню... Ти готова розірвати шлюб? — прошепотіла вона. — Ви ж... ви ж стільки років разом.

— Ти ж знаєш, що в нас і раніше стосунки були натягнутими, — гірко мовила я. — Ми вже давно жили як чужі люди під одним дахом. Але останніми днями все погіршилося до крайності. Коли ти потрапила в лікарню, а він відмовив дати бодай гривню зі спільного бюджету на твої ліки і ще й сказав мені у вічі: «Та пішла ти!»... Це все стало межею, мамо. Я більше не повернуся в це пекло. Моєму терпінню настав край.

Мама заплющила очі і важко зітхнула. Вона знала вдачу зятя, але почувши про це від мене, відчула глибокий біль.

— Боже мій... — прошепотіла вона, а потім схопила мене за руки. — Наталко, але як же ти сама?! Куди ти підеш з дитиною на руках? На які гроші житимеш?! 

— Я зніму квартиру, в мене є робота. Не хвилюйся, я дам собі ради.

— Слухай мене... Переїжджай до нас із батьком. Навіщо тобі вештатися по орендованих кутках і шукати квартиру? Переїздіть сюди, кімната вільна, ми з батьком допоможемо, підстрахуємо з Олесею...

Я подивилася на маму з безмежною вдячністю, але повільно і заперечливо захитала головою.

— Дякую тобі, рідна моя... Дякую, що пропонуєш. Але ні.

— Чому, Наталко?! — благально спитала мама.

— Мамо, ти ж сама чудово знаєш, які в нас стосунки з батьком, — тихо мовила я. — Ми з ним ніколи не вміли нормально спілкуватися. Він все життя псував мені нерви, завжди ставився до мене занадто вимогливо і у кожній життєвій невдачі звинувачував тільки мене. Якщо ми з Олесею оселимося тут, між нами щодня вибухатимуть скандали.

Я злегка стиснула її долоню.

— Ти тільки-но повернулася з лікарні після важкого кризу. Тобі потрібен цілковитий спокій, відпочинок і відсутність стресів. А якщо я житиму тут, ми з батьком постійно сваритимемося на твоїх очах, і ти знову опинишся під крапельницями. Я цього собі не пробачу. Та й Олесі це не потрібно — вона не має бачити ці сімейні чвари й крики. Мені краще приходити до вас в гості з радістю та посмішкою, ніж щодня псувати нерви тобі, собі й дитині.

Мама важко зітхнула, заплющивши очі. Вона розуміла, що кожне моє слово — це гірка правда. Стосунки з батьком дійсно були надто складними, аби ми могли жити під одним дахом.

— І де ж ти будеш жити, доню?.. — сумно спитала вона.

— Я знайду квартиру, — твердо відповіла я. — Де пануватиме тиша і спокій. Я працюю онлайн, у мене є замовлення, я впораюся. Головне, що тобі краще і ти одужуєш. A зі своїм життям я якось розберуся.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше