Розділ 27

Щоб набрати до мами та попросити її про дуже важливу для мене послугу, я забралася в комірчину, де зберігалися швабри, відра та різне приладдя для прибирання судна. А оскільки ми не так давно відчалили від берега, то навряд чи чистоту будуть наводити так швидко, тому й сподівалася на те, що сюди ніхто не загляне, поки я буду розмовляти. Саме через цю впевненість ледве Богу душу не віддала, коли дверцята прочинилися зі скрипом, як то буває у фільмах жахів, а на порозі виявилася... Ні, не прибиральниця, і не хтось з мандрівників, переплутавши вбиральню з цим приміщенням, а мій безпосередній керівник.

- Ось ви де, - якщо містера Сержиньо я тут не очікувала побачити, то от чоловік ніби цілеспрямовано прямував саме сюди, і на сто відсотків був впевнений в тому, що саме тут знаходиться мій короткочасний прихисток.

- Доброго дня, - це все на що я наразі була здатна. Не стояти ж мовчки, начебто у мене язик як вітром здуло. Вітаюся, навіть при тому, що ми вже двічі бачилися з босом. Під час того, як відправитися у поїздку, і буквально недавно, коли готували вечерю для подорожуючих.

- Карино, що ви тут робите? - Кухар кидає погляд вправо, де розміщені відра, потім вліво, де відпочивають собі перед наступним забігом по підлозі швабри, і після спрямовує його на мене, не тямлячи, що я роблю в цій дивній компанії.

- Мені потрібно було набрати до доньки, - не знаю, чому я відчитуюся перед чоловіком, оскільки він сам особисто сказав, що поки що я можу бути вільна, він знайде мене, або набере, якщо потрібна буде допомога. Просто у містера Сержиньо така аура, що завжди почуваєш себе винною, навіть якщо нічого такого погано і не зробила. Це якщо не бути під його керівництво, саме такі емоції переживаєш. Не варто певно і говорити, що моральний тиск збільшується, коли працюєш під настановою цього... чилійця? Італійця? Чи, можливо, бразильця? Хтозна. Мову він знає ідеально, так само ідеально, як дає розпорядження на кухні, що і кому робити, і в який час. Тому тяжко визначити його національність. Та чоловік точно ну уродженець цих країв.

- Тут? - І ще раз обводить очима цю комору, начебто першого разу йому привиділося, і він хоче побачити тут офіс, переговорну кімнату, чи хоча б банальний диванчик зі стільцем, де можна було б вести бесіди.

- В інших місцях дуже шумно, - навіть в моїй каюті. Той, хто проектував цей лайнер, або той, хто втілював цей проєкт в життя, не задумалися стосовно гарної звукоізоляції, оскільки я прекрасно чула, як двоє пристрасних людей, в особі якоїсь жінки та чоловіка, вирішили відсвяткувати цю поїздку, тому дуже бурхливо це "обговорювали". І якщо чоловік пихтів, як паротяг (хіба можна потяг пускати на лайнер?), то от жінка, напевно, захоплювалася якимись картинками в місцевих буклетах, настільки голосно стогнала від задоволення.

- Маєш доньку? - Дивне питання, враховуючи той факт, що я ось буквально хвилину тому повідала містеру Сержинью дану інформацію, але ще більша дивина полягала в тому, що чоловік ввійшов в це приміщення й закрив за собою двері. Я б хотіла сподіватися, що він не хоче, щоб шум відвертав мене від розмов з малою. Просто чомусь інші, цілком зворотні думки відвідали мою голову. З іншим підтекстом.

- Так, їй п'ять, звати Сюзі, - здружитися з керівником було б не зле. Так, нам всього працювати бік о бік тиждень, так, після цього ми розійдемося з ним в різні сторони, як сьогодні ми вже розминулися з іншим катером, але куди краще мати адекватні взаємовідносини, ніж сприймати одне одного в штики. Тим більше якщо моя зарплатня та обов'язки залежать від кухаря, а його роботу будуть оцінювати клієнти, які мають залишитися задоволені сервісом, і я в цьому сервісі відіграю не останню роль.

- Гарне ім'я, оригінальне.

- Дякую, - ця людина навіть посміхатися вміє. Легесенька посмішка, чоловік ледве підняв кутики вуст вгору, але це сто відсотків вона, усмішка, я її ідентифікувала.

- Важко чоловіку приходиться? - Ніби питання, а ніби й ствердження, таке враження, що містер Сержиньо вже прийняв рішення у своїй голові і я це рішення маю просто підтримати.

- Якому чоловіку?

- Вашому чоловіку, Карино. До речі, можливо перейдімо на "ти"? Нам сім днів підтримувати одне одного, допомагати, виплутуватися з халеп.

- Я не проти, давайт... давай, - правда я не второпала, про які халепи йдеться. Яйця закінчаться на судні й доведеться в режимі нон-стоп надувати гумовий човен до посиніння обличчя, щоб зганяти на сушу за провіантом? Чи промивати ситом воду, щоб отримати хоч дрібку солі, бо і її кількість не розрахували? - У мене більше немає чоловіка.

- Прийми мої співчуття, - якби на ньому був зараз капелюх, то кухар зняв би його й віддав данину моїй "втраті", а так він просто опустив погляд вниз.

- Ні, ні, ви... ти не так все зрозумів, мій чоловік не помер, ми з ним розводимося, - хоча в якомусь плані для мене Вадим помер. Не фізично, а морально. Помер у моїх очах в образі того чоловіка, в якого я закохалася, якому народила дитину, і з котрим планувала майбутнє. На всьому цьому тепер хрест, тож так, певною мірою кухар втрапив у ціль. Мій чоловік і справді якоюсь мірою помер.

- Розлучення це завжди погано, дуже погано, - скрушно хитає головою, начебто знає мене не один день візуально й три дні телефоном, а споглядав моє становлення від дитини до вже сформованої жінки. Разом зі мною подолав весь цей кропіткий шлях. - Краще його переживати в обіймах близької людини.

Я, звичайно, хотіла налагодити зв'язок з містером Сержиньо, але ж не настільки близько, щоб затискатися в якійсь напівтемній комірчині, а саме цього хоче чоловік, насуваючись на мене з розпростертими обіймами та хтивим поглядом...