Глава 11

Останні кілька років я кручуся, як в'юн в ополонці, тому вже майже забула, що таке відпочинок. Тим більше з сім’єю. Соня так відверто радіє можливості замість садочка поїхати в аквапарк, що її настрій передається і мені. Племінниця міцно обіймає мене за шию і смачно цілує в щоку, тому що Аня вигадала красиву казочку. 

– Сьогодні у Павліни свято принцеси. Це коли обираєш один випадковий день, залишаєш всі справи і робиш тільки те, що хочеться. Павліна вирішила, що хоче побути Русалонькою. 

– Ура! – мала аж підскакує. – А морозиво Русалоньки їдять?

– Так, – посміхаюся, – І морозиво, і піцу, і п’ють коктейлі. 

– З трубочкою?! 

– Звичайно! 

Соня тікає до своєї кімнати збирати рюкзак, а ми з сестрою залишаємось сам на сам.

– Виглядаєш краще, ніж я сподівалась, – констатує вона. – Трохи поспала?

– Не питай. Снилися якісь жахи, – я втомлено позіхаю, але сподіваюсь, що прохолодна вода в аквапарку поверне мене до життя. 

Хоча, якщо чесно, досі вважаю ідею Ані божевільною. Що я скажу Людмилі і, головне, для чого це все? Показати Сергію, що мені давно все відомо? Виглядатиму ще гірше, бо терпіла зраду і мовчала, а якщо так, то навіщо тепер згадала? Помститися коханці чоловіка? Вона винна не більше, ніж я, якщо не зважати на стосунки без штампа в паспорті. 

– Прокинься! – Аня повертає мене до реальності. – Таксі приїхало. Пішли, ти взяла купальник?

– Взяла.  

Я нервую, але якщо вже погодилась на цю шалену ідею, то треба взяти від неї по максимуму. Годину пік ми пропустили, тому таксі довозить нас досить швидко, хоча аквапарк розташований майже за містом, а далі я розділяю Софійчин захват. Нас зустрічає стільки розваг, що я сама почуваюся дитиною.

Поки ми переодягаємось, у Соні вже п’яти горять, а я постійно оглядаюсь, бо здається, що зараз побачу чоловіка. Не готова до цього і Аня помічає мою нездорову поведінку.

– Заспокойся! Немає тут Омельченка, я перевірила. Та й для іменинників є окрема зона, думаю, вони там. У нас дві години, щоб насолоджуватись життям, викинь цього козла з голови!  Пішли, ти ж сьогодні королева, забула? 

– Принцеса, – поправляю, а сама дивуюся, що повелася на цю авантюру. 

В нашому з сестрою дитинстві таких свят не було, як і аквапарків, тому я здаюся на милість племінниці, яка точно знає, що робити. Спочатку тягне нас на батути і виявляється тут можна пострибати навіть дорослим. Катаємось з гірки і падаємо в купу м’яких кульок, з яких я витягаю щасливу племінницю. Обновити купальник вдається тільки після того, як Софія пашіть від жару. Поправляє волосся, що прилипло до мокрого лоба і тягне мене за собою до зони з басейнами. 

– Ого! – задивляється на саму високу гірку, де можна з'їхати по трубі, але Аня вчасно хапає її за руку. 

– То для старших, ти не вмієш плавати. Дитяча он там! 

Софійка упирається, доводячи, що ми можемо хоч раз з’їхати разом. Я вже сама готова погодитись, але Аня непохитна і ми рушимо до басейну, де грається малеча. Хтось катається з гірки, інші хлюпаються на мілкоті, а сестра бере для малої напрокат круг. 

– Придивись за Софійкою, я піду куплю чогось попити.

– Збираєшся пошпигувати? – ловлю її за лікоть. – Давай вже краще я схожу за лимонадом!

Йду швидко, поки сестра мене не випередила, але буквально за хвилину розумію, що заблукала в цьому величезному павільйоні. Замість кафе потрапляю в невеличке приміщення, схоже на спортзал. Тут не так багато людей, взагалі всього кілька гостей і один – маленький хлопчик, який рухається через силу, але намагається ловити м’яч неслухняними руками. 

– Добре, ти молодець! – чую голос, від якого серце робить кульбіт. – Давай ще раз! 

Мені треба тікати, негайно, але чомусь стою на порозі кімнати і не можу зрушити з місця. Чекаю, поки чоловік, який займається з хворим малюком, повернеться. Хочу впевнитись, що мені не ввижається! 

Маленький пацієнт, нарешті виконує вправу і до нього підходить мама, а тренер легким рухом відправляє м’яч до надувного басейну. Не змінився. Все такий же підтягнутий, з тілом атлета і засмаглою шкірою. Де ж я так провинилась перед вищими силами, що бачу Завадського на власні очі?