24

Квартира Діми зустріла їх простором, легким чоловічим безладом і рятівною тишею, якої так бракувало після напруженого вечора. Поки хлопці діставали з холодильника напої та якісь залишки снеків, а дівчата влаштовувалися на великому м'якому дивані у вітальні, у двері наполегливо подзвонили.

На порозі стояв захеканий, але задоволений Даня з гітарним чохлом через плече.

- Я встиг! - проголосив він з порогу, ніби приніс не інструмент, а щонайменше трофей.

За кілька хвилин вітальню заповнили перші перебори струн. Спочатку вони співали півголосом відомі хіти, які знав кожен, і затишна атмосфера швидко накрила компанію. Навіть Каріна, яка спершу сиділа з рівною спиною, акуратно тримаючи келих, поступово розслабилася. Вона зняла підбори, підібгала під себе ноги й підспівувала Дані, часом сміючись із його фальшивих високих нот.

У цій невимушеній обстановці з Каріни остаточно злетів глянцевий, штучний фасад, створений для Світлани Василівни. Вона виявилася простою, трохи втомленою від батьківського контролю дівчиною.

Коли Даня відклав гітару, щоб зробити ковток напою, Олег, скориставшись моментом, тихо шепнув Руслані на вухо:

- Ходімо на балкон на хвилинку.

На свіжому нічному повітрі Олег одразу обійняв дівчину ззаду, притискаючи до себе й уткнувшись носом у її волосся.

- Дякую тобі, - тихо мовив він. - За те, як ти трималася перед моєю мамою. Я знаю, яка вона буває... отруйна. Пробач, що тобі довелося це терпіти.

- Все гаразд, Олеже, - Руслана розвернулася в його обіймах і поклала долоні йому на груди, дивлячись прямо в очі. - Я знала, куди йду. Головне, що ми разом і що ми звідти вирвалися.

Олег посміхнувся, схилився й ніжно поцілував її. У цьому поцілунку була вся накопичена за вечір вдячність і полегшення.

Коли вони повернулися до кімнати, там уже панував повний азарт.

- О, парочка повернулася! - вигукнув Даня, потерши долоні. - Ми тут вирішили, що дорослі бесіди закінчилися. Граємо в «Правду або дію»! І відмови не приймаються.

Всі розсілися колом просто на килимі. Пляшка на столі зробила перші оберти.

Спочатку завдання були легкими й жартівливими, але з кожним колом градус відвертості зростав. Коли черга дійшла до Дани, він хитро вишкірився й повернувся до Каріни:

- Каріно... правда чи дія?

- Правда, - з легким викликом відповіла дівчина, примружившись.

- Скажи чесно: хто з присутніх тут хлопців сподобався тобі першим, коли ти сюди йшла? Тільки без дипломатичних відповідей!

За столом пролунав короткий сміх. Каріна трохи зачервонілася, кинула швидкий погляд на Даню й, задравши підборіддя, відповіла:

- Я йшла сюди з думкою, що всі хлопці тут - нудні. Але один шут із гітарою швидко змінив мою думку.

Хлопці вибухнули свистом і сміхом, а Даня доволі розплився в посмішці.

Наступне коло випало на Олега. Діма, хитро всміхаючись, поставив йому запитання:

- Олеже, правда чи дія?

- Правда, - спокійно відповів той.

- Гаразд, без філософії, - посміхнувся Діма, знаючи, як Олег не любить гучних гучних заяв про майбутнє. - Скажи чесно: який момент за сьогоднішній вечір був для тебе найважчим, а який - найкращим?

За столом на мить стало тихо. Олег перевів погляд з Діми на Руслану, а потім злегка посміхнувся:

- Найважчим... мабуть, той момент, коли мама винесла ягнятину і я зрозумів, що зараз почнеться черговий допит, - щиро зізнався він, і хлопці розуміюче переозирнулися. - А найкращий... це коли ми зачинили за собою двері моєї квартири і вийшли всі разом на вулицю. Відчуття, ніби з плечей зняли пуд ваги.

- Оце по-нашому! - підхопив Даня, ляснувши Олега по плечу. - За свободу й треба випити!

Гра тривала ще кілька кіл із жартами, легкими кпинами та сміхом. Атмосфера стала зовсім невимушеною, і в якийсь момент Каріна, акуратно поставивши свій келих на столик, тихо мовила:

- Народ, підкажіть, де тут у вас можна руки помити й трохи освіжитися?

- Я покажу, ходімо, - відгукнулася Руслана. Вона з радістю скористалася нагодою вийти з-за столу, щоб трохи розім’яти ноги.

Дівчата вийшли в коридор. Руслана провела Каріну до ванної кімнати, ввімкнула світло й уже збиралася повернутися до хлопців, як Каріна, зупинившись на порозі, раптом тихо мовила:

- Русь... зачекай секунду.

Руслана зупинилася й здивовано повернулася.

Каріна спиралася спиною на одвірок. З її обличчя остаточно зник той штучний, вишколений вираз, із яким вона прийшла на обід до батьків Олега. Залишилася просто дівчина - трохи втомлена, але щира.

- Я хотіла сказати... нормальна ти дівчина, Олегу з тобою підфартило, але Світлана Василівна дуже міцний горішок, - мовила Каріна, дивлячись Руслані прямо в очі. - Вона всіх тримає у кулаці. Вона прокурор міста.

- Ну то й що? - прямо, але без агресії запитала Руслана.

- Олег для мене просто давній знайомий. Ми з дитинства знаємо один одного, і між нами взагалі немає жодної іскри! - Каріна легенько засміялася й похитала головою. - Та й взагалі... мені набагато більше до вподоби хлопці з почуттям гумору, які не бояться бігати за гітарою посеред ночі.