23

Світлана Василівна з почуттям власної винятковості розкладала соковиті шматки ягнятини по тарілках, розраховуючи, що увага всіх гостей зараз буде прикована лише до її кулінарного шедевра та світського лоску. Проте молодіжний край столу мав зовсім інші плани.

- Ого, Світлано Василівно, виглядає реально як у шеф-кухаря! - голосно й щиро вигукнув Даня, першим простягаючи тарілку. - А аромат такий, що в мене шлунок зараз на весь стіл тост виголосить!

- Це точно, - із посмішкою підхопив Діма, спритно перехоплюючи ініціативу. Він повернувся до Руслани й абсолютно природно, з легким гумором мовив: - Русь, пам'ятаєш, як ми на пікніку намагалися м'ясо на мангалі посмажити? Коли вогонь спалахнув так, що ми ледь не спалили той кущ, а Олег з відром води біг через усьому галявину?

Руслана ледь стримала сміх, миттєво зрозумівши гру Діми, і легко підхопила:

- О так! М'ясо тоді вийшло з нотками справжнього вугілля, а Олег після того запевнив, що кулінарія - це не його покликання. Тож порівняно з нашими «шедеврами» на природі, Світлано Василівно, ваша страва - це просто вищий пілотаж.

За столом пролунав щирий, живий сміх. Навіть Дмитро Олексійович весело засміявся, відкинувшись на спинку стільця:

- Оце я розумію, юність! У мої роки ми на пікніках теж вічно щось спалювали, а потім робили вигляд, що так і було задумано!

Батько Олега одразу ж підхопив тему й із захопленням почав розповідати кумедну історію зі своїх молодих років, а хлопці охоче підхопили розмову. Напружена, штучно вишколена атмосфера світського рауту, яку так ретельно вибудовувала мати Олега, на очах розпадалася. За столом запанував затишний, веселий і справжній гомін.

Олег під столом міцно стиснув пальці Руслани й подивився на неї з такою теплотою та вдячністю, що у дівчини остаточно відлягло від серця.

Лише Світлана Василівна застигла з лопаткою для м’яса в руках. Вона дивилася, як її чоловік разом із молоддю весело обговорює життєві історії, і зблідла.

Вона  елегантно звелася з місця.

- Руслано, люба, допоможи мені, будь ласка, на кухні, - мовила вона м’яким, неприпустимим для заперечень тоном. - Потрібно принести ще соусники та додаткові прибори для м’яса.

Олег одразу сіпнувся й вже відкрив рот, щоб піти замість неї, але Руслана м’яко поклала долоню йому на плече, даючи зрозуміти, що все під контролем, і спокійно піднялася з-за столу.

- Звісно, Світлано Василівно, із задоволенням, - посміхнулася дівчина й пішла за господинею дому.

Як тільки двері кухні за ними зачинилися, приглушаючи гомін із вітальні, дружня атмосфера миттєво випарувалася. Світлана Василівна підійшла до кухонного острівця, нібито шукаючи потрібну тарілку, а потім повільно повернулася до Руслани.

Вона кинула пильний, оцінюючий погляд на руки дівчини, які та тримала перед собою, і її обличчя розпливлося в вдавано добродушній, майже материнській посмішці:

- Русланочка... вибач, що питаю, але не можу не звернути увагу, - мовила вона з м’яким, майже турботливим співчуттям у голосі. - А що у тебе з нігтями? Де манікюр? Мабуть, часу не вистачає, чи... ти нігті гризеш?

Світлана Василівна легенько похитала головою, ніби справді співчувала такій «ваді»:

- Просто для дівчини це дуже важливо. В нашому оточенні завжди звертають увагу на такі деталі. Руки - це ж обличчя жінки, розумієш?

Руслана на мить застигла. Вона опустила погляд на свої акуратні, коротко підстрижені нігті, а потім випростала спину й подивилася жінці прямо в очі. Усередині все кипіло від цієї удаваної солодкості, але дівчина відповіла спокійно й прямо, без виправдань:

- Світлано Василівно, я розумію, що, мабуть, не сподобалася вам. Але я не зовсім розумію, про яке ваше оточення ви говорите? Я така ж людина, як і всі. Живу з батьками, працюю, навчаюся...

Світлана Василівна на секунду приховала посмішку за витонченим жестом, ніби їй стало шкода недосвідчену дівчину, і сплеснула долонями:

- Пробач, люба, ти права! - м'яко перебила вона, підходячи ближче й обережно торкаючись соусника. - Я зовсім не хотіла тебе образити. Просто ти дівчина, а дівчина має бути доглянутою за будь-яких обставин. Але якщо ти працюєш... Мабуть, на заводі десь? Чи на важкій роботі, де не до манікюру?

Вона запитала це з таким щирим, оксамитовим співчуттям, ніби дійсно пожаліла дівчину, яка змушена «тягати цеглу», а не тонко проколола її перед усім світським суспільством.

- Спитайте в Олега, - спокійно й з легким напівнатяком відповіла Руслана, навіть не здригнувшись від чергового шпилька. - Він про мене все знає.

Світлана Василівна вже відкрила рот, аби витончено парирувати, але саме в цей момент двері кухні різко відчинилися, і на порозі з’явився Олег. Його погляд миттєво пробігся від напруженої матері до Руслани, намагаючись зчитувати ситуацію.

- Ма, ну ми вас чекаємо! - вигукнув він, перебиваючи затягнуту паузу. - Ніхто м’ясо не їсть, бо там уже тьотя Валя тост приготувала!

Він ступив усередину, абсолютно природно стаючи між матір’ю та Русланою, й підхопив із столу приготовлені соусники:

- Давайте я допоможу, а то ви тут зараз усі соуси світу переберете.