22

Коли всі нарешті вмостилися за довгим святковим столом, першою з келихом шампанського піднялася Світлана Василівна. Вона окинула гостей сяючим, переможним поглядом - вечір ішов за її правилами, навіть попри невелике самоуправство молоді.

- Шановні гості, я хочу підняти цей перший тост за нашого головного винуватця свята, - її голос звучав урочисто, з м’якими нотками материнської гордості. - За нашого рідного Олежика. Сьогодні тобі виповнюється вісімнадцять років!

За столом пролунав схвальний гомін і кришталевий дзвін келихів.

- Це особлива межа, - продовжувала Світлана Василівна, дивлячись на сина. - Час, коли ти стаєш дорослим чоловіком. Я хочу побажати тобі, синку, завжди робити правильний, зважений вибір у житті. Оточувати себе людьми свого рівня, які будуть тебе надихати, ростити твій статус і допомагати досягати тих вершин, на які ти заслуговуєш. Хай поруч із тобою будуть лише ті, хто дійсно пасує твоєму майбутньому!

Мати легенько кивнула в бік Каріни, яка в цей момент витончено й блідо посміхнулася.

Руслана в цей момент відчула, як підлога під ногами неначе похитнулася. Вісімнадцять?

Усередині все похололо. Вона механічно тримала свій келих, намагаючись зберегти абсолютно спокійне, кам’яне обличчя, але в голові пульсувала єдина думка: йому вісімнадцять. Вона була переконана, що вони з Олегом щонайменше однолітки, або ж він навіть трохи старший. А виявилося, що він молодший за неї!

Серце калатало десь у горлі, але Руслана й оком не повела. Вона повільно зробила маленький ковток сіку, відчуваючи на собі пильний, контролюючий погляд Світлани Василівни. Мати Олега явно чекала бодай якоїсь реакції, але Руслана лише м’яко посміхнулася й перевела погляд на Олега.

Олег же в цей час дивився прямо на Руслану. Його щоки злегка потеплілі, а в очах майнула ледь помітна тривога - він чудово зрозумів, що саме вона зараз дізналася, і дуже боявся її реакції.

Діма, який сидів поруч із Русланою, від несподіванки аж застиг із піднятим келихом. Він повільно повернув голову й подивився на дівчину. Їхні погляди зустрілися лише на секунду, але цього вистачило: між ними пробігла блискавка повного, безслівного розуміння. Діма ледь помітно підняв брову, мовби запитуючи: «Ти знала?!», а Руслана лише ледь відчутно хитнула головою: «Ні».

Жоден із присутніх за столом дорослих нічого не помітив. Для них це була лише красива, урочиста промова господині дому. Руслана ж тримала витримку, як справжня актриса, хоча всередині все вирувало.

Дзвін кришталю після тосту Світлани Василівни стих, і слово взяв батько Олега - Дмитро Олексійович. Він підвівся зі свого місця во чолі столу, поправляючи піджак. На відміну від дружини, його усмішка була теплою, відкритою й позбавленою будь-якого пафосу.

- Що ж, після таких високих слів нашої мами мені залишається додати дещо від себе, - Дмитро Олексійович м’яко усміхнувся, дивлячись на сина. - Олеже, вісімнадцять років - це справді важливий рубіж. Але для мене головне не твій майбутній статус чи чиїсь очікування. Головне - щоб ти виріс справжньою, чесною людиною. Чоловіком, який уміє відповідати за свої вчинки, поважати інших і слухати власне серце, а не підказки з боку.

Він зробив паузу й тепло обвів поглядом молодіжний край столу, зупинившись на Олегові та Руслані.

- Я бачу, що ти вже вмієш обирати собі вірних друзів і знаходити людей, поруч із якими твої очі сяють. Бажаю тобі зберегти цю щирість. Будь щасливий, синку! За тебе!

- За Олега! - щиро підхопив Дмитро, першим піднімаючи келих, а за ним виголосили тост і решта гостей.

Цей тост батька став справжнім ковтком свіжого повітря після холодного виступу Світлани Василівни. Олег вдячно кивнув батькові, але одразу ж перевів погляд на Руслану, намагаючись під столом обережно намацати її руку й прочитати на її обличчі хоч якісь думки.

Руслана відчула, як пальці Олега обережно, шукаючи підтримки й вибачення, знайшли її долоню під серветкою. Вона не відсмикнула руку, але й не стиснула його пальці у відповідь, як робила це раніше. Їй потрібна була пауза, щоб переварити почуте.

У цей момент Світлана Василівна, помітивши теплоту в тості чоловіка, злегка зблідла, але миттєво повернула собі вишуканий вираз обличчя й плавно перевела увагу на присутніх.

- Дмитре, ти як завжди занадто ліричний, - м’яко, з легким смішком мовила вона. - А але ж доросле життя вимагає й конкретних цілей! Ну, сьогодні не про це. Може наступним скаже вітання хтось з твоїх друзів?

Руслана відчула, як після слів Світлани Василівни по спині пробігся липкий холодок. Вона чітко зрозуміла, що цей заклик до вітань - черговий тонкий пастка-виклику, адресований саме їй. Мати Олега чекала, що дівчина зніяковіє, почне плутатися в словах або видасть своє хвилювання перед поважними гостями.

Руслана вже набрала повітря в легені, намагаючись опанувати тремтіння в голосі, але Діма, який уважно стежив за кожним її рухом, миттєво зорієнтувався. Побачивши її застиглий погляд і відчувши тугу напругу, що зависла над їхнім кутком столу, він не дав Світлані Василівні жодного шансу.

- З величезним задоволенням! - голосно й невимушено підхопив Діма, піднімаючись із місця та впевнено беручи свій келих.

Усі погляди за столом миттєво перемістилися на нього. Світлана Василівна ледь помітно зсунула брівки - явно чекала іншої вистави, але Діма лише широку посміхнувся, ніби саме його виходу всі й чекали.