21

Друге червня випало на теплий, сонячний день. Свято було призначене на сімнадцяту годину, тож друга половина дня в квартирі Руслани минула у суцільній метушні. Руслана довго вагалася перед шафою, але зрештою обрала стримане й водночас витончене плаття ніжно-волошкового кольору. Воно було лаконічного крою, з елегантним вирізом «човником», який підкреслював тендітні ключиці, і трохи приталеним силуетом, що м'яко спадав до колін. Легка тканина гарно лягала по фігурі, додаючи образу свіжості та жіночності, а м'який волошковий відтінок чудово підкреслював колір її очей.

- Русько, ну підкрути мені пасмо, будь ласка! Ну ти ж обіцяла! - сестра Софія крутилася біля дзеркала, намагаючись то поправити свій обруч, то подати сестрі потрібну помаду, і водночас вимагала уваги до власної зачіски.

- Соф, почекай п'ять хвилин, я зараз застібнуся, - засміялася Руслана, пораючись із блискавкою на спині. - І не чіпай той конверт, а то ще заплямуєш!

На ліжку поруч лежав акуратний оксамитовий конверт із затисненим усередині сертифікатом на проходження екстремальної квест-кімнати жахів. Вони з Дімою зламали чимало списів, поки вигадали цей варіант. Купувати людині статків Олегу дорогі речі було безглуздо, а от подарувати яскраві емоції й чистий адреналін здавалося ідеальною ідеєю. Оскільки подарунок був спільним, вони домовилися з Дімою прийти разом, щоб підтримати одне одного й зайти до Олега однією компанією.

 Ближче до четвертої години в передпокої пролунав дзвінок. На порозі з'явився Діма - святково вдягнений, у прасованій сорочці, але з трохи розгубленим виразом обличчя, який завжди бував у нього перед відповідальними подіями. До кімнати зайшла мати Руслани. Вона подивилася на доньку та Діму, і на її обличчі з'явилася суміш материнської гордості та прихованого хвилювання.

- Ну от, яка краса, - мати легенько погладила Руслану по плечі, поправляючи край волошкового плаття. - Головне, донечко, тримайся впевнено. Не забувай, хто ти є. Будь ввічливою, але не давай себе принижувати, якщо раптом... ну, ти розумієш.

- Мам, усе буде добре, ми ж із Дімою разом, - усміхнулася Руслана, хоча всередині все одно стискалося від тугого вузла тривоги.

- Так точно! У разі чого - прикрию відхід! - пафосно підхопив Діма, засовуючи в  кишеню той самий оксамитовий конверт.

Рівно о 17:00 Руслана й Діма підійшли до знайомого будинку. Серце дівчини калатало десь у горлі.

Олег зустрів їх біля дверей - упевнений, усміхнений, у темно-синій сорочці. Побачивши Руслану у волошковому платті, він на мить застиг, а потім його очі спалахнули щирим захопленням. Вона з полегшенням видихнула, коли він міцно пригорнув її до себе й легенько поцілував у скроню, проганяючи всі страхи.

- Ти неймовірно виглядаєш, - тихо мовив він їй на вухо, після чого потиснув руку Дімі. - Заходьте. Батьки вже чекають.

Але щойно вони пройшли до просторої, затишної вітальні, Руслана зрозуміла: вечір буде непростим. Біля панорамного вікна з келихом у руках стояв батько Олега - високий, трохи сивуватий чоловік із доброзичливим, м'яким поглядом. А от біля вишукано накритого столу володарювала мати. Вона трималася з витонченою грацією жінки, яка звикла керувати всім і всіма навколо. Від одного її погляду ставало зрозуміло, хто в цій родині насправді володіє ситуацією.

- Тату, мамо, знайомтеся, це Руслана й Діма, - мовив Олег, тепло опустивши долоню на талію дівчини.

Батько щиро посміхнувся й зробив крок уперед:

- Дуже приємно! Олег про вас стільки розповідав.

- Доброго вечора, - м'яко, але підкреслено стримано мовила мати, оглядаючи волошкове плаття Руслани та скромний вигляд Діми з голови до ніг. Її посмішка була бездоганно ввічливою, проте очі залишалися холодними. - Ласкаво просимо. Нам так цікаво було нарешті побачити людей, які так захопили нашого сина... Ми, правда, зазвичай святкуємо в дуже вузькому колі, але Олег сказав, що ви обов'язково маєте бути. Проходьте, сідайте.

Перша шпилька була зроблена настільки тонко й вишукано, що Руслана лише міцніше стиснула пальці, розуміючи: мати Олега робитиме все, щоб дати їй відчути себе «не з їхнього кола», але робить це виключно під маскою ідеальної вихованості.

Слідом за Русланою та Дімою до вітальні увійшов Даня - як завжди, розкутий, посміхнений і з великим пакунком у яскравому папері. Його поява трохи розрядила напружену атмосферу, й він одразу підморгнув Руслані, даючи зрозуміти, що він на її боці.

Невдовзі передпокій заповнився голосами - гості прибували один за одним. Першою зайшла тітка Олега разом із чоловіком та чотирнадцятирічним сином. Хлопець був однолітком і найкращим другом Дениса, тож обоє підлітки миттєво зачинилися в кімнаті Дениса.

Також завітали дві поважні пари - давні друзі родини. Чоловіки одразу завели статечні розмови з батьком Олега про бізнес та ринок, а жінки приєдналися до господині дому. З однією з цих родин прийшла й Каріна - та сама дівчина, яку Руслана з Дімою спостерігали в торговому центрі під час своєї «шпигунської операції».

У витонченій вечірній сукні, з ідеально вкладеним волоссям і бездоганними манерами, вона почувалася в цій квартирі як у себе вдома. Мати Олега зустріла її з особливою теплотою, міцно обійняла й одразу закружила навколо неї з розпитуваннями.

Каріна кинула на Руслану швидкий, оцінюючий погляд, у якому прослизнула ледь помітна прохолодна зверхність.