19

Ранок зустрів Руслану теплим травневим сонцем, що м'яко заливало маленьку кухню. Салонний запах вечірнього парфуму й шуму мотора поступався місцем домашньому затишку: на плиті вже стиха попискував чайник, а в повітрі витав свіжий, терпкий аромат завареного чаю з мелісою.

Мама стояла біля кухонного столу, спираючись на стільницю, і, ледь примружившись, спостерігала за донькою. На її обличчі грала хитра, трохи винувата, але щиро-цікава посмішка. У кутку за столом, бовтаючи ногами й малюючи пальцем на запітнілому склі склянки з соком, сиділа молодша сестра Софійка. Вона лише чекала приводу, щоб вставити свої «п'ять копійок».

- Ну що, «наречена», як прогулянка? - з легкою іронією та вдаваною суворістю запитала мама, наливаючи гарячий чай у кружку. - Ігор з батьками тут учора такі плани будували, його мама вже ледь не весільну сукню мені в каталогах показувала. А ти втекла!

- Та яке там «будували»! - миттєво вклинилася Софійка, округливши очі й підстрибнувши на стільці. - Русю, він тут тричі на поверх піднімався! У сорочці такій хрусткій, наче її клеєм випрасували, і весь часом на годинник дивився

Руслана не втрималася й щиро засміялася, спираючись спиною про дверний одвірок. Вона взяла з рук матері кружку з чаєм, зробила повільний ковток і похитала головою:

- Мам, ну ти ж це не серйозно, правда? Передай їм при нагоді, що я скоріше заміж за марсіанина вийду або за снігову людину, ніж за Ігоря. Ця історія закрита, перевернута й здана в архів.

- Ну а що я? - мама зітхнула, але в її очах проглянуло виразне полегшення. Вона й сама розуміла всю абсурдність нічного «сватання». - Вони без попередження приїхали, з пляшкою та квітами. Не виганяти ж людей з порога... Ми ж із його батьками стільки років знайомі, давні друзі. Ну, оступився Ігор, помилився трохи, звернув не туди... з кожним буває. Але він свій, зрозумілий.

Мама зробила паузу, уважно подивилася на Руслану й вже суворіше, з щирою материнською тривогою в голосі, додала:

- А от той твій Олег... Русю, ти дівчина доросла, але послухай мене. Він, звісно, чоловік красивий, кремезний, сміливий - це видно одразу. Але ж ви з зовсім різних світів! Ти уяви його родину, його статки, його оточення... Його статус просто не дозволить їм тебе прийняти. Не хочу, щоб ти потім сльози лила, коли зрозумієш, що ти їм не пара.

Руслана лише стиснула кружку обома долонями, відчуваючи, як теплий чай уже не заспокоює, а всередині знову піднімається хвиля тихого протесту. Вона вирішила не роздмухувати суперечку зранку, щоб не псувати собі настрій, тому лише м'яко усміхнулася:

- Мам, не переживай раніше часу, добре? Я знаю, що роблю.

Зібравшись на роботу, Руслана вийшла з під'їзду в теплий травневий ранок. Вона зробила лише кілька кроків, як телефон у сумочці завібрував від вхідного дзвінка. На екрані висвітилося знайоме ім'я «Олег»

- Привіт, бджілко, - пролунав у слухавці його низький, спокійний голос, від якого на душі миттєво стало легко й затишно. - Як твій ранок після нічного «сватання»?

 - Жива, - з посмішкою відгукнулася Руслана. - Навіть вислухала коротку лекцію про те, що ти мені не пара.

- Ого, уже оцінили? - тихо засміявся Олег. - Ну, нічого, ми це ще виправимо. Слухай, у мене сьогодні до обіду купа справ, а після - треба загнати машину на планове СТО, тож залишу її там до завтра. Але ввечері я обов'язково зайду за тобою пішки.

- Добре, чекатиму, - відповіла Руслана, відчуваючи, як від однієї думки про вечірню зустріч робочий день уже здається не таким довгим.

Робочий день у конторі пролетів у звичайній паперовій суєті, але думками Руслана все одно поверталася до нічної розмови в машині. Друге червня наближалося невблаганно, а це означало, що часу на вибір подарунка для Олега залишалося зовсім небагато.

Після обіду двері її кабінету тихо відчинилися, і на порозі з'явився Діма.

- Так, Русь, робота зачекає, - випалив він, сідаючи на край її робочого столу й склавши руки на грудях. - На порядку денному найважливіше питання: день народження Олега. Він мене теж запросив. Ти вже вигадала, що подаруєш? А що мені подарувати?

Вони гарячково обговорювали ідеї майже годину. Діма пропонував якийсь крутий автомобільний гаджет, Руслана ж схилялася до більш практичного, але стильного варіанта.

- Нічого ми з тобою за годину так і не вигадали, - зітхнув Діма, підводячись із краю столу й поглядаючи на настінний годинник. На циферблаті вже була рівно п'ята вечора. - Гаразд, Русь, біжимо по домівках, а про подарунок ще порадимося.

Руслана усміхнулася, швидко склала документи в папку й зачинила кабінет. Дорога додому минула непомітно, а домашній вечір пробіг у легкій приємній суєті. Вона спокійно повечеряла з родиною, і цього разу мама вже не піднімала складних тем, а лише спостерігала, як донька з особливою ретельністю підбирає вбрання на вечір.

Близько сьомої вечора екран телефона знову засвітився. Руслана миттєво зняла трубку:

- Ну що, бджілко, я внизу, - пролунав у слухавці знайомий низький голос Олега. - Збирайся, на нас чекають танці.

- Вже біжу! - відповіла вона, останній раз глянувши в дзеркало, й легко випурхнула з квартири.

Олег чекав її біля під'їзду. Без своєї масивної машини, у легкій темній сорочці з трохи підкатаними рукавами, він здавався ще вищим і стрункішим. Побачивши Руслану, він м'яко усміхнувся, зробив крок назустріч і одразу пригорнув її до себе, залишаючи теплий цілунок на її щоці.