13

Сонце повільно скочувалося за горизонт, фарбуючи море й небо в глибокі багряні та фіолетові відтінки. Вечірній бриз приніс прохолоду, і хлопці знову розвели багаття - це була їхня остання ніч на узбережжі.

Атмосфера в таборі після денної пригоди була особливою. Зникла ранкова напруга, а після спільного обіду з місцевими навіть Діма трохи вгамував свій запал. Вони тихо сиділи біля вогню, допивали залишки чаю й просто слухали, як хвилі м'яко накочуються на пісок.

- Не віриться, що завтра вже повертаємося, - тихо мовив Даня, підкидаючи у вогонь суху гілку. - Місто після цього берега здається надто шумним.

- Та ладно, зате повернемося до нормальних ліжок, - пробурчав Діма, але в його голосі вже не було колишньої колючості. Він подивився на Руслану, потім на Олега, зітхнув і підвівся: - Я, мабуть, піду в намет. Щось перекупався сьогодні, куняти хочеться.

- Я теж за компанію, - підхопив Даня, відчуваючи чутливість моменту. - Добраніч усім.

За кілька хвилин біля багаття залишилися тільки Руслана й Олег.

Танцюючі язики полум'я м'яко вихоплювали з темряви їхні обличчя. Руслана сиділа, обхопивши коліна руками й загорнувшись у теплу кофту, дивилася на вогонь. Олег пересів ближче, так, що його плече майже торкалося її.

- Про що думаєш? - тихо запитав він. Його голос звучав низько й оксамитово, зливаючись із шелестом прибою.

- Про те, як дивно все склалося, - Руслана повернула до нього голову й злегка посміхнулася. - Якби мені тиждень тому сказали, що я спатиму в наметі, сваритимуся з місцевими й миритиму їх із тобою... я б не повірила.

Олег м'яко усміхнувся, його погляд став виключно теплим.

- А я радий, що ти поїхала. Без тебе цей виїзд був би зовсім іншим.

Він простягнув руку й легким, майже невагомим рухом поправив пасмо її волосся, заклавши його за вухо. Його пальці на секунду затрималися на її щоці, залишаючи гарячий слід на шкірі. У Руслани перехопило подих. Серце забилося частіше, прискорюючи ритм, і весь її звичний прагматизм знову розсипався на порох.

- Олегу... - тихий шепіт майже загубився у звуках ночі.

Олег повільно нахилився до неї, відчуваючи її прискорене дихання. Руслана не відсахнулася, навпаки - трохи подалася назустріч, заплющуючи очі.

Їхній поцілунок був ніжним, але з кожною секундою в ньому спалахувало все більше прихованого тепла. Коли Олег обережно відсторонився, Руслана відкрила очі й зустріла його палаючий погляд. Не даючи йому мовити й слова, вона сама подалася вперед, обхопила його за шию й притягнула назад до себе для нового, ще більш палкого та глибокого поцілунку.

Це тривало занадто довго, розмиваючи всі межі й змушуючи серця калатати в божевільному ритмі.

Коли дихання остаточно збилося, Олег з зусиллям відірвався від її губ, важко дихаючи, але не випускаючи її зі своїх обіймів. У його очах тлів темний вогонь.

- Може... підемо в намет? - тихо, з легким напів посміхом запитав Олег, обпалюючи її вухо гарячим подихом. - Або в машину?

Руслана відчула, як щоками розливається гарячий рум'янець, а по спині пробігають солодкі сироти.

- Краще в машину, - тихо, майже безголосно мовила Руслана, злегка закусивши губу.

Вона розуміла: у сусідньому наметі спить Діма, який і так увесь день був як сірник, та й Даня поруч. Будь-який шелест намету зрадницьки видавав би їх.

Олег злегка посміхнувся - цей вибір йому явно припав до душі. Він легко підвівся, простягнув їй руку й допоміг піднятися з пледа. Забравши плед із собою, щоб не залишати слідів біля згасаючого багаття, вони безшумно ступали по піску в бік його позашляховика.

Клацання центрального замка пролунало в нічній тиші ледь чутно.

Олег відчинив двері заднього сидіння, пропускаючи Руслану всередину, і зайшов слідом, одразу прикривши за собою двері. М'яке згасаюче світло салону на мить вихопило їхні постаті, а потім занурило машину в інтимний напівморок. Важкі двері відсікли прохолодний морський вітер, залишивши зовні весь світ. У салоні пахло шкірою, легкими дорогими парфумами Олега й теплим травневим вечором.

Руслана не встигла навіть роззирнутися, як Олег опинився зовсім поруч. Його руки впевнено й владно лягли їй на талію, притягуючи до себе.

- Тут нас ніхто не турбуватиме, - тихо мовив він прямо в її губи.

Його поцілунок цього разу був уже не обережним розвідуванням, а глибоким, палким і вимогливим. Руслана солодко затамувала подих, пальцями впиваючись у його міцні плечі, відчуваючи під тонкою тканиною кофти тверді м'язи. Усі бар'єри, які вона так довго будувала, остаточно розсипалися.

Олег обережно розстібнув на ній кофту, спускаючи її з плечей, і його гарячі долоні торкнулися її шкіри, залишаючи стежку. Руслана тихо вдихнула повітря, закидаючи голову назад. Його губи ковзнули по її підборіддю, опускаючись нижче - до чутливої лінії шиї та ключиць.

У салоні машини ставало гаряче. Рухи ставали все квапливішими, а подихи - важчими. Вона чула, як шалено калатає його серце, і відчувала, як його впевнена стриманість розчиняється в чистій, неконтрольованій пристрасті до неї.

Олег зупинився лише на секунду, підвівся на ліктях і подивився їй просто в очі в цьому оксамитовому напівмороку. Його погляд був темним, важким і безмежно ніжним водночас.