12

Перші промені передсвітанкового сонця пофарбували стінку намету в ніжний рожево-помаранчевий колір. Морський бриз за ніч трохи вщух, і шелест хвиль став зовсім тихим, заспокійливим.

Руслана прокинулася першою. Вона все ще лежала зовсім поруч із Олегом, а її долоня досі спочивала в його міцній, теплій руці. Олег ще спав - дихання було рівним, а риси обличчя в ранковому розсіяному світлі здавалися дивовижно м'якими й розслабленими.

Вона обережно, щоб не розбудити його, випростала руку й кілька секунд просто дивилася на нього. Сором за нічний спалах остаточно минув, залишивши лише ніжне відчуття близькості.

Тихо розстебнувши блискавку намету, Руслана вислизнула назовні.

Ранок над морем був неймовірним: величезне рожеве сонце повільно піднімалося прямо з води, розливаючи по хвилях золоту доріжку. Повітря було чистим, свіжим і прохолодним.

Біля згаслого багаття вже порався Даня. Він тикав трісками у вугілля й намагався розпалити вогонь, щоб закип'ятити воду в невеликому казанку.

- О, доброго ранку, ранкова пташко, - напівголосом привітався Даня, усміхнувшись. - Не проспала схід сонця.

- Доброго ранку, - тихо відповіла Руслана, підходячи ближче й кутаючись у кофту. - Давай допоможу.

За п'ять хвилин багаття вже весело потріскувало, а над казанком піднімався ароматний парок від міцної кави.

З сусіднього намету виліз сонний Діма. Він мружився від яскравого сонця, куйовдив чуб і одразу повів носом на запах кави. Але, глянувши на намет Олега, а потім на Руслану, його вираз обличчя знову став пильним.

- А де наш бізнесмен? - з легким підколом запитав Діма, підсідаючи до вогню й беручи металевий кухоль. - Все ще спить у «готельних» умовах?

У цей момент блискавка двомісного намету розстебнулася, і звідти вийшов Олег. На ньому була проста темно-синя кофта, волосся трохи скуйовджене, але вигляд він мав спокійний і відпочилий.

Його очі одразу знайшли Руслану.

- Доброго ранку, - м'яко мовив Олег, опускаючись на плед поруч із Русланою.

Він простягнув руку за кухлем, і його пальці як би випадково, але відчутно й тепло торкнулися її долоні. Руслана ледь помітно усміхнулася, відпиваючи гарячу каву.

Сніданок пройшов напрочуд спокійно. Навіть Діма, наївшись гарячих канапок і підбадьорений ранковим сонцем, трохи розслабився. Сонце сходило все вище, швидко проганяючи нічну прохолоду. Повітря ставало по-справжньому теплим, майже літнім.

- Таке сонце, що гріх не скористатися, - сказав Даня, потягуючись і дивлячись на прозору морську гладінь. - Пропоную офіційно відкрити купальний сезон!

- Оце діло! -- підхопив Діма, миттєво підхоплюючись на ноги й скидаючи кофту. - Хто останній у воду - той миє казанки!

Він швидко роздягнувся до плавальних шортів і з розгону побіг у воду, здіймаючи снопи бризок і голосно кричачи від освіжаючого холоду травневого моря. Даня з сміхом побіг слідом за ним.

- Русь, ти як? - обернувся Олег.

- Ні-ні, я покараю себе сама й краще помию казанки, - засміялася Руслана, хитаючи головою. - Вода ж крижана!

- Ну, я тоді підтримаю компанію, - з усмішкою мовив Олег і підвівся.

Він підняв руки й одним впевненим рухом зняв кофту через голову.

Руслана на мить затамувала подих. Вона вперше бачила його тіло так близько й при денному світлі. Олег виявився дивовижно складеним: підтягнута постава, широкі плечі, виражений рельєф преса та міцні рельєфні руки. Шкіра була рівного, засмаглого відтінку, а вздовж хребта й лопаток м'яко перекочувалися м'язи при кожному його русі. В ньому не було викличної демонстративності, але відчувалася природна, спокійна сила.

Олег обернувся до неї, розстібаючи джинси, і на секунду перехопив її погляд. У його очах спалахнув легкий, проникливий вогник - він помітив її реакцію, але нічого не сказав, лише ледь помітно усміхнувся кутиками губ.

Залишившись у темно-синіх шортах, він легко пробіг по піску й м'яко пірнув у хвилю, не видавши жодного крику від холоду.

Руслана сиділа на пледі, підперши підборіддя рукою, і не могла відвести очей. Дивлячись, як Олег упевнено розсікає воду сильними гребками, вона відчула, як по тілу знову пробігає той самий солодкий, хвилюючий трепет.

Поки хлопці з шумом і сміхом плескалися у воді, випробовуючи себе травневою прохолодою, Руслана з посмішкою спостерігала за ними з берега, насолоджуючись теплим сонцем.

Раптом з боку ґрунтової дороги пролунав гучний, тріскучий гуркіт моторчика.

По піщаній смужці повільно проїжджав старий мопед. За кермом сидів місцевий хлопець років двадцяти - у потертому спортивному костюмі, з розстебнутою олімпійкою та нахабним виразом обличчя. Побачивши на березі табір, намети й самотню дівчину біля багаття, він пригальмував, глушачи двигун, і спустив ноги на пісок.

- Ого, а хто це тут у нас розставив намети? - оглядаючи її з голови до ніг, протягнув він, ліниво посміхаючись. - Свіжа рибка на березі?

Руслана одразу напружилася. Вона звикла до подібної нахабності й миттєво згрупувалася, виставляючи свій звичний прагматичний панцир.