10

Попереджати маму довелося в середу ввечері. Руслана довго збиралася з думками, чекаючи, поки мати закінчить поратися на кухні. Розмова вийшла саме такою, як вона й очікувала.

- Намети? На всі вихідні? - мама відставила тарілку й уважно подивилася на доньку. - З ким це?

- З компанією. Діма їде, Даня... - Руслана зробила паузу, але під уважним маминим поглядом здалася: - І Олег.

При згадці цього імені мати зітхнула й похитала головою. Вона досі добре пам'ятала той величезний, розкішний букет, який Руслана принесла додому кілька тижнів тому.

- Русь... - тихо мовила мама, і в її голосі прозвучало давнє застереження. - Я тобі вже казала. Ви з ним із зовсім різних світів. Ви - з різних ягід. Навіщо ти себе дратуєш?

- Мам, це просто поїздка на природу! - швидко відмахнулася Руслана, хоча слова матері неприємно кольнули десь усередині. - Там буде Діма, буде Даня. Усе під контролем.

- Ну дивись сама... - зітхнула мати. - Діма хоч хлопець свій, надійний. Не влазь абикуди, прошу тебе.

У четвер на роботі чекав новий бар'єр. Інна Петрівна вислухала прохання про заяву за власний рахунок на п'ятницю з таким виразом обличчя, ніби Руслана особисто вирішила перекрити водопостачання всьому району.

- Руслано, у нас кінець травня, звітний період, роботи купа! - обурювалася вона, гортаючи папери. - Які ще вихідні з п'ятниці?

- Інно Петрівно, я всі термінові довідки закрию сьогодні до вечора, - спокійно й твердо відповіла Руслана. - А що не встигну - допрацюю в понеділок зранку.

Після п'ятнадцяти хвилин бурчання заповітний папірець із підписом усе ж опинився в руках.

І ось настала п'ятниця.

Збори були призначені на першу годину дня біля кінотеатру. Він розташовувався зовсім поруч із будинком Руслани - трохи лівіше через дорогу, тож це було найзручніше місце зустрічі для всіх, адже й Діма жив неподалік.

За п'ятнадцять хвилин до призначеного часу Руслана вже стояла біля вікна у своїй кімнаті. Поруч, спираючись ліктями на підвіконня, вмостилася Софія, видивляючись на парковку біля кінотеатру.

- Ну і на чому приїде твій «з іншої ягоди»? - хмикнула Софія, згадавши мамині фразочки. - Ти взагалі знаєш, яка в нього машина?

- Ні, - чесно зізналася Руслана, перевіряючи, чи добре застебнута спортивна сумка. - Я якось не питала.

Біля кінотеатру вже стояв Діма із великим рюкзаком, а за хвилину підійшов і Даня з гітарою в чохлі через плече. Вони про щось переговорювалися, час від часу поглядаючи на годинник.

І тут до парковки повільно підкотило чорне, блискуче й явно недешеве авто. Машина плавно зупинилася саме поруч із хлопцями. Двері відчинилися, і з салону вийшов Олег у сонцезахисних окулярах та легкій куртці.

Софія поруч аж присвиснула:

- Ого... Ну так, справді «з різних ягід». Руська, ти впевнена, що він звичайний студент?

Руслана відчула, як щоки починають пекти. Вона лише кашлянула:

- Я пішла. Мамі скажеш, що я передзвоню, як доїдемо.

Вона схопила сумку й швидко вибігла з квартири.

Коли Руслана перейшла дорогу й підійшла до кінотеатру, Олег саме відкривав багажник. Діма критично оглядав автомобіль із тим самим виразом обличчя, з яким досвідчені слюсарі дивляться на іномарки, шукаючи підвох.

- О, а ось і наша головна туристка! - вигукнув Даня, першим помітивши її.

Олег випростався, зняв окуляри й тепло усміхнувся Руслані:

- Привіт. Готова?

- Привіт. Більш ніж, - відповіла вона.

Олег легко підхопив її сумку й закинув у багажник. Діма тим часом діловито підійшов до передніх дверей, ніби збираючись сісти поруч із водієм, але Олег м'яко й невимушено відчинив саме пасажирські двері попереду й подивився на Руслану:

- Сідай попереду, тобі краще видно дорогу буде.

Діма на секунду застиг, а потім лише стиснув губи й пішов до задніх сидінь разом із Данею.

За п'ять хвилин усе спорядження було втрамбовано, і машина плавно рушила з місця.

Дорога за місто зайняла близько пів години. Навколо панував свіжий, ще не розпечений кінець травня. Міські багатоповерхівки швидко змінилися яскраво-зеленими полями, а згодом авто в'їхало в невеличке чепурне село. За останніми хатами асфальт закінчився, і вони звернули на ґрунтову дорогу, яка вела прямо до моря.

За пагорбом перед ними раптом відкрився безкрайній, вільний берег. Прохолодне травневе море шуміло хвилями, а довгий піщаний пляж був порожнім.

- Оце так краса! - захоплено вигукнув Даня із заднього сидіння.

Олег зупинив машину неподалік від води, вимкнув двигун і подивився на Руслану:

- Ну що, приїхали.

Коли всі вийшли з машини, свіжий, солоний морський вітер одразу підхопив волосся й збив першу втому від дороги.

Олег пройшов трохи вперед, піднімаючись на невисокий піщаний пагорб, за яким росли поодинокі кущі. Він оглядівся й вказав рукою праворуч: