3

Важка металева брама під'їзду зачинилася за нею з гучним клацанням. Свіже вечірнє повітря миттєво охолодило гарячі щоки. Руслана зробила глибокий вдих, випростала спину й пішла через дорогу до кінотеатру, намагаючись крокувати максимально невимушено.

Олег стояв під неоновими літерами «Хвилі», які м'яко відбивалися на його куртці. Величезний оберем темних троянд у його руках виглядав майже комічно на тлі порожнього майданчика - він тримав його так обережно, ніби це був якийсь кришталевий витвір мистецтва.

Почувши кроки, Олег розвернувся. На його обличчі з'явилася та сама м'яка, спокійна усмішка, але в очах спалахнула щира радість.

Руслана зупинилася за пів кроку від нього, навмисно примружившись і склавши руки на грудях.

- Ти з глузду з'їхав? - замість привітання відрізала вона, вигнувши брову в бік квіток. - Це що за клумба? Я з цим кущем у кіно не піду. Ти уявляєш, як це виглядатиме в залі?

Олег лише легенько засміявся, анітрохи не злякавшись її випаду. На його обличчі з'явилася та сама м'яка, спокійна усмішка.

- Привіт, Руслано. Я теж радий тебе бачити.

Вона мимоволі перехопила букет - він виявився важким, а стебла пахли терпкою свіжістю.

- Ні, серйозно, Олеже. Жодного кіно. Я не збираюся сидіти дві години з кущем на колінах.

Олег знизав плечима, анітрохи не засмутившись зміною планів.

- Добре, - легко погодився він. - Тоді кіно скасовується. Занесеш квіти додому, і ми просто погуляємо?

Руслана примружилася, очікуючи, що він почне бурчати чи наполягати на куплених квитках, але він поводився так, ніби саме про це й мріяв цілий день.

- П'ять хвилин, - відрізала вона. - Чекай тут.

Вона розвернулася й швидко покрокувала назад до свого під'їзду.

У квартирі її поява викликала справжній фурор. Мама, яка все ще крутилася біля вікна, і менша сестра, що вискочила зі своєї кімнати на стук дверей, так і застигли в коридорі.

- Оце так-а-а-а! - простягнула сестра, одразу підбігаючи й торкаючись пальцем оксамитових пелюсток. - Русько, це тобі?!

- Ну я ж казала! - сплеснула в долоні мама, супроводжуючи Руслану на кухню. - Який букетище! А ти казала - «непобачення»! А де ж ми його поставимо? У нас такої вази в житті не було!

Вони гарячково оглянули всі полиці, але жодна з трьох маминих кришталевих ваз не підходила - квіти просто перевалювали їх своєю масою.

- Може у відро, - діловито оцінила ситуацію мама. - Ану неси у ванну!

Через хвилину вони вже всі трьох стояли у вузькій ванні. Руслана набирала в емальовану купальню прохолодну воду, а мама з сестрою обережно вкладали туди довгі стебла троянд. Букет зайняв добру третину ванни, перетворивши її на якийсь квітковий салон.

- Краса-а... - зітхнула сестра, стираючи краплю води з листка. - А чого ти повернулася? Він що, уже пішов?

- Ні, - Руслана витерла руки об джинси й поправила волосся біля дзеркала. - Чекає під під'їздом. Ми йдемо гуляти.

- Без кіно? - здивувалася мама.

- Без кіно, - твердо відповіла Руслана, знову натягуючи куртку.

- Ну ти й вередлива, доню, - похитала головою мама, але в її голосі вже чувся не прихований докір, а скоріше повага до доньчиного характеру. - Іди вже, не змушуй хлопа мерзнути.

Руслана вискочила з під'їзду. Олег чекав її на тому ж місці, засунувши руки в кишені й розглядаючи неонову вивіску «Хвилі». Побачивши її вже без оберемка, він усміхнувся:

- Справилася?

- Прилаштували у ванну, - хмикнула вона, зупиняючись поруч. - Бо в хаті жодного посуду такого розміру не знайшлося.

- Головне, що житимуть, - спокійно підсумував Олег і кивнув у бік алеї. - Ну що, куди підемо?

Вони звернули з освітленого неоном проспекту у тихі, напівтемні двори. Травнева ніч огортала вулиці теплою тишею, а в повітрі висів солодкий запах квітучого бузку.

Олег ішов поруч, злегка підлаштовуючись під її крок. Він не намагався взяти її за руку чи вигадувати незграбні теми для розмови, і ця відсутність тиску чомусь дратувала Руслану навіть більше, ніж потенційне нахабство. Вона звикла тримати оборону, а зараз не було від чого захищатися.

Біля паркану дитячого садка, який уже давним-давно зачинили на ніч, Руслана раптом зупинилася.

Залізний зелений паркан із вертикальних прутів був їй майже по плече. За ним, у глибині затіненого майданчика, бовваніла стара альтанка - із пофарбованими в синій колір лавками та розмальованою фанерним дахом.

- Є ідея, - Руслана скептично подивилася на Олега скоса, кинувши погляд на його охайну куртку й чисті кросівки. Вона вирішила перевірити, наскільки цей правильний і спокійний хлопець готовий вийти за рамки свого ідеального виховання.

- Яка? - Олег теж зупинився, засунувши руки в кишені.

- Переліземо, - вона кивнула підборіддям на паркан. - Посидимо в альтанці. Чи вихованим хлопчикам не личить лазити через паркани після восьмої години?

Вона спеціально виділила останні слова отруйним тоном, чекаючи, що він почне відмовляти, згадувати про сторожа чи пропонувати знайти нормальну лавку в парку.