Мія повернулася в офіс у понеділок.
Після трьох днів температури вона почувалася значно краще, хоча слабкість ще залишалася.
Ліззі вранці провела її до дверей.
— Ти точно одужала?
— Точно.
— А якщо ні?
— Тоді повернуся додому.
Ліззі примружилася.
— А Олександр знову приїде?
Мія завмерла, тримаючи руку на дверній ручці.
— До чого тут Олександр?
— Просто питаю.
— Ти занадто багато питаєш.
— Я в тебе вчилася.
Мія не втрималася від усмішки.
— Іди до школи.
— Добре.
Ліззі вже розвернулася, але раптом повернулася.
— Мам?
— Що?
— Він хороший.
Мія подивилася на доньку.
— Хто?
— Твій бос.
І втекла сходами вниз.
— Ліззі!
У відповідь почувся сміх.
Мія похитала головою.
Ця дитина колись доведе її до божевілля.
───
В офісі все було так, ніби її відсутності ніхто навіть не помітив.
Телефони дзвонили.
Люди поспішали коридорами.
Хтось сперечався біля переговорної.
Мія зайшла до свого кабінету, поклала сумку на стілець і відкрила ноутбук.
На екрані вже чекали нові документи.
Вона ще не встигла сісти, коли у двері постукали.
— Увійдіть.
Олександр.
Він зупинився на порозі.
— Доброго ранку.
— Доброго.
Його погляд затримався на ній.
— Як ви?
— Нормально.
— Точно?
— Так.
— Температура?
Мія подивилася на нього.
— Олександре.
— Що?
— Ми в офісі.
Він ледь усміхнувся.
— Я пам'ятаю.
— Тоді поводьтеся відповідно.
— Я саме це й роблю.
Мія схрестила руки на грудях.
— Ви щойно запитали мене про температуру.
— Як начальник.
— Звичайно.
Він зайшов і зачинив двері.
Мія одразу насторожилася.
— Щось сталося?
— Так.
Він поклав на стіл папку.
— Я перевірив одну з компаній, яку ви знайшли.
Мія відкрила папку.
— І?
— Вона існує.
— Я це знаю.
— Але її директор — номінальний.
Мія підняла очі.
— Що?
— Реальний власник прихований за двома іншими компаніями.
Вона швидко перегорнула сторінку.
— Хто?
— Поки що не знаємо.
Мія задумалася.
— А платежі?
— Продовжувалися навіть після того, як ми заблокували останній контракт.
Вона завмерла.
— Тобто хтось усередині компанії продовжує їх проводити?
Олександр кивнув.
— Саме так.
Мія відкинулася на спинку крісла.
— Значить, це не просто стара схема.
— Ні.
— Вона працює зараз.
— Так.
Кілька секунд вони мовчали.
— І хтось знає, що ми це помітили, — тихо сказала Мія.
Олександр подивився на неї.
— Саме тому я хочу, щоб ви нікому не довіряли.
— Навіть вам?
На його обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.
— Особливо мені.
Мія усміхнулася у відповідь.
— Гарна відповідь.
— Я стараюся.
Він уже збирався вийти, коли Мія сказала:
— Олександре.
Він обернувся.
— Дякую.
— За що?
— За те, що приїхали тоді.
Його погляд став м'якшим.
— Не варто.
— Варто.
— Тоді… будь ласка.
Він вийшов.
Мія дивилася на двері ще кілька секунд.
Потім тихо сказала:
— Перше правило вже під загрозою.
───
Увечері Мія залишилася в офісі сама.
Вона сиділа перед екраном і переглядала банківські перекази.
Одна сума.
Друга.
Третя.
І раптом вона побачила те, що змусило її випростатися.
Один із платежів був проведений не з рахунку дочірньої компанії.
А безпосередньо з рахунку Valter Group.
Мія швидко відкрила деталі.
Дата.
Час.
Підпис.
Вона завмерла.
Підпис був справжнім.
І він належав людині, яка мала повний доступ до фінансової системи компанії.
Мія взяла телефон.
Набрала номер Олександра.
Він відповів після другого гудка.
— Так?
— Вам краще зараз приїхати.
Пауза.
— Що ви знайшли?
— Думаю, я знаю, як вони це роблять.
— Я буду за десять хвилин.
───
Олександр зайшов до її кабінету через дванадцять хвилин.
— Показуйте.
Мія повернула ноутбук до нього.
— Ось.
Він нахилився ближче.
Їхні плечі майже торкнулися.
Мія відчула знайомий запах його парфумів.
Занадто знайомий.
Вона змусила себе зосередитися на екрані.
— Бачите?
— Так.
— Гроші не просто переводять на підставні компанії.
— Вони маскують їх під внутрішні операції.
— Саме так.
Олександр дивився на екран.
— Хтось має доступ до системи.
— І дуже високий рівень доступу.
Він випростався.
— Значить, це хтось із керівництва.
Мія кивнула.
— Або хтось, хто має доступ до їхніх облікових записів.
Олександр подивився на неї.
— Ми нікому про це не говоримо.
— Знову?
— Так.
— Починає мені подобатися наша секретність.
Він усміхнувся.
— Мені теж.
Мія підняла на нього очі.
І раптом усвідомила, наскільки вони близько.
Олександр теж це помітив.
Кілька секунд ніхто не рухався.
— Це порушення правил, — тихо сказала Мія.
— Яких саме?
— Перше.
— Яке?
— Ми не повинні змішувати роботу й особисте.
Олександр дивився їй в очі.
— А ми зараз змішуємо?
Мія не відповіла.
Він зробив пів кроку назад.
— Добре.
— Добре.
Але обоє знали:
ще трохи — і правило справді було б порушене.
───
Коли Олександр поїхав, Мія повернулася до ноутбука.
На екрані з'явилося нове повідомлення.
Невідомий номер.
Вона відкрила його.
«Не шукай те, чого не зможеш знайти».
Мія завмерла.
Через кілька секунд прийшло друге.
«Іноді краще не знати правду».
Вона повільно поклала телефон на стіл.
Уперше за весь час їй стало по-справжньому страшно.
Бо тепер вона знала точно.
Хтось знав, що вона шукає.
І хтось дуже не хотів, щоб Мія дізналася правду.
Вона подивилася на екран ноутбука.
Потім на телефон.
І зрозуміла:
це вже давно перестало бути просто робочою проблемою.
Це стало особистим.
#1587 в Жіночий роман
#6013 в Любовні романи
#1301 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 30.10.2026