Історія Шеріз

    Це весілля нагадувало не свято, а урочисте підписання вироку. У величезній залі під скляним куполом мерехтіли тисячі золотих вогнів. Високі колони були оздоблені білими квітами й срібними стрічками, а під стелею повільно рухалися голографічні проєкції зоряного неба. Дорогі сукні, коштовності, музика й посмішки впливових гостей - усе виглядало бездоганно. Надто бездоганно, наче красиві декорації. Шеріз стояла посеред всього цього сяйва в довгій білій сукні, прикрашеній тонкими срібними візерунками. Її темне волосся спадало на плечі м’якими хвилями, а на шиї холодно блищало родинне намисто. Їй було сімнадцять, і в ту мить вона почувалася не нареченою, а річчю. Жертвою чергової угоди між двома могутніми родинами.
- Усміхнися хоча б зараз. - Тихо прошепотіла до неї мати, акуратно поправляючи край фати. - На тебе ж дивляться.
Дівчина ледь повернула голову.
- Мені обов’язково виходити за нього?
Жінка на мить завмерла. А потім втомлено зітхнула.
- Це зміцнить становище нашої сім’ї. Ми більше не можемо сперечатися з військовою радою.
- Але я його навіть не люблю.
- Тут любов не має жодного значення.
Ці слова прозвучали спокійно, ніби щось вже давно очевидне. Наречена опустила очі. Десь неподалік пролунав сміх гостей. Музиканти грали красиву мелодію. А їй хотілося лише втекти звідси куди подалі. Її майбутній чоловік стояв біля вівтаря. Він був високий та вродливий, у темній військовій формі з золотими відзнаками. Його звали генерал Каель Ворн - один із наймолодших і найвпливовіших командирів імперського флоту. Герой війни. Улюбленець керівництва. Людина, яку боялися навіть старші офіцери. І вже з першого погляду Шеріз відчула щось холодне і жорстоке в його очах. Після церемонії гості ще довго святкували. Вино лилося рікою. Навколо звучали тости й привітання.
- Ідеальна пара!
- Союз століття!
- Їхні діти успадкують величезний вплив!
Дівчина слухала це мов крізь воду. Каель майже весь вечір стояв поруч, тримаючи її за руку. Його усмішка виглядала ввічливою і правильною. Але пальці стискали її долоню надто сильно, немов мимовільне попередження. Перші місяці шлюбу й справді видалися спокійними. Каель рідко бував удома через службу, а коли повертався, то поводився стримано й холодно, але без жорстокості. Їхній дім був величезним. Розкішний особняк височів над нічним містом, із панорамними вікнами й довгими темними коридорами. Усе там було красивим і абсолютно фантастичним. Шеріз часто стояла біля величезних вікон і дивилася на зорі. Вона почувалася самотньою навіть серед цієї розкоші. Одного вечора дівчина випадково пролила чай на документи, які чоловік привіз із військового штабу. Це сталося миттєво, тож Шеріз навіть не встигла нічого сказати. Уперше він ударив її через дрібницю. На обличчя несподівано опустився різкий ляпас. Дівчина поволі повернула голову. Щоку обдало пекучим болем. У роті розливався металевий присмак крові. Каель стояв навпроти неї абсолютно спокійний.
- Будь уважнішою. - Сухо наказав він. Після того випадку все почало змінюватися. Спершу чоловік просто хапав її за руку надто сильно. Потім почав кричати і штовхати. А згодом побиття стали для нього звичним явищем. За неправильно сказане слово, за запізнення, за те, що вона просто сказала щось не так. Шеріз терпіла це, але не через страх і навіть не через власну родину. Дівчина розуміла: якщо цей шлюб розірветься, її сім’я втратить усе. Каель мав величезний вплив у військовій раді. Саме завдяки цьому союзу близькі Шеріз отримували захист та ресурси. Без нього їх могли оголосити зрадниками або просто знищити політично. Вона не хотіла, щоб через неї постраждали її молодші брати й сестри, тому мовчала і просто тихо плакала ночами у ванній, щоб ніхто не чув. А потім народилася Ліора - маленька дівчинка з темним волоссям і великими світлими очима. Вперше за довгий час Шеріз відчула себе щасливою. Каель теж змінився поруч із донькою. Принаймні спочатку. Він рідко посміхався, але коли тримав Ліору на руках,  у його погляді ненадовго зникала звична жорстокість. І дружина почала вірити… що, можливо, все ще можна врятувати. Однак імперія не залишала місця для щастя. 

   Того дня йшов похмурий і холодний дощ. Жінка стояла біля колиски доньки й тихо співала їй старовинну колискову, коли двері кімнати раптом різко відчинилися. На порозі з'явився її чоловік.
І щойно вона побачила вираз його обличчя - всередині неї все похололо. Він виглядав дивно, так, ніби людина, яка щойно почула власний вирок.
- Що сталося? - Тихо спитала Шеріз. Каель довго мовчав. Потім повільно підійшов до столу й поклав на нього чорний планшет із печаткою військової ради.
- Наказ верховного командування.
Його голос був глухим та майже мертвим. Жінка відчула, як серце забилося швидше.
- Який наказ?
Чоловік не дивився на неї.
- Під час останньої перевірки, в Ліори виявили нестабільну енергію кристалу.
Дружина завмерла.
- Що?
- Вони вважають, що наша донька може стати носієм сили, пов’язаної з уламками.
Тиша стала нестерпною.
- І що з того?
Каель нарешті підняв на неї очі, і вперше за весь час Шеріз побачила в них страх.
- Військова рада наказала усунути загрозу.
Жінка кілька секунд просто дивилася на нього, все ще не розуміючи змісту слів. А тоді тихо прошепотіла:
- Не може бути.
Ліора почала плакати, не розуміючи, чому мати раптом так сильно притиснула її до себе.
- Каелю… - Голос дружини затремтів. - Це ж наша донька…
Чоловік мовчав.
- Ти не можеш…
- Я зобов’язаний виконати наказ.
- Ти батько!
Її крик луною розлетівся кімнатою. Каель заплющив очі лише на секунду, наче намагаючись втекти від самого себе. А далі все сталося надто швидко. Шеріз кинулася назад. Він вихопив зброю. Дівчинка заплакала ще голосніше.
- Не чіпаї її!
Світ розколовся на дрібні шматки від раптового пострілу. Дружина навіть не пам’ятала, як закричала і як впала на коліна. Вона пам’ятала лише маленьке тіло доньки у своїх руках. І кров. Занадто багато крові. Чоловік стояв нерухомо, блідий, наче сам теж помер у ту мить. Тоді він тихо сказав:
- Другий наказ… стосується тебе.
Жінка різко підняла голову. В її карих очах спалахнула чиста й пекуча ненависть. Шеріз кинулася до дверей. Каель схопив її за руку, але вона вирвалася та вибігла в темний коридор. Згодом почула за спиною його кроки і холодний голос, що наказував зупинится.
- Шеріз!
Жінка забігла в першу кімнату й різко замкнула двері. З іншого боку одразу пролунав удар, а потім ще один.
- Відчини!
Бідолашна безсило сповзла на підлогу. Усе тіло тремтіло. На руках досі залишалася кров Ліори, а за вікном невпинно сходив блідий, мов смерть, місяць. За дверима знову пролунав глухий і важкий поштовх. Він був таким сильним, що аж здригнулися стіни. Жінка сиділа на підлозі, притискаючи до грудей маленьку закривавлену ковдру Ліори. Її волосся безладно спадало на плечі, а погляд виглядав порожнім і нерухомим, ніби частина душі матері померла разом із цією дитиною. За вікнами шумів дощ. Краплі повільно стікали темним склом, спотворюючи вогні нічного міста.