11 Розділ

    Ракета стрімко летіла крізь космічну пітьму. Після втечі з бази імперії всередині неї панувала дивна тиша, така, яка зазвичай буває після виснажливого бою. І тільки двигуни глухо вібрували десь унизу. За склом кабіни тягнувся безмежний космос, холодний і темний, розсипаний далекими зорями. Шеріз стояла біля панелі керування. Її чорне волосся безладно спадало на плечі, а на рукаві залишився тонкий, обпалений слід після одного з лазерів ворога. Жінка мовчки дивилася вперед, поклавши одну руку на важіль керування. Поруч із нею тихо й нерухомо сиділа Сігурні. Її довгі пасма, поділені на чорну й білу половини, розтікалися по сидінню шовковистими хвилями, а фіолетові очі відбивали світло приладів. На руках дівчини знову були захисні рукавички. Кілька хвилин вони не говорили нічого, а лише слухали шум корабля.
- Вони тепер шукатимуть нас ще активніше. - Раптом подала голос Сігурні. Інша воячка навіть не обернулася.
- Знаю.
- Той чоловік… Арден Хотчкіс... Він не намагався мене вбити.
- Бо ти потрібна їм живою.
Вона повільно опустила погляд.
- А ти? - Тихо запитала дівчина. Шеріз злегка примружилася.
- Що я?
- Чому ти прийшла сама?
На кілька секунд запанувала цілковита тиша.
- Бо таким був наказ. - Коротко відповіла жінка. Сігурні сумно усміхнулася кутиком губ.
- Дивна причина.
Раптом один із екранів різко спалахнув червоним. Корабель тихо пискнув, і по кабіні рознісся уривчастий механічний сигнал. Шеріз миттєво перевела погляд на панель.
- Що це? - Прошепотіла Сігурні. Сигнал був слабким,  рваним і нестабільним, але в ньому чітко читалося одне: аварійний запит про допомогу. На екрані замиготіли координати найближчої до них планети.
- Це цивільний канал. - Повідомила Шеріз. Дівчина насупилася.
- Дивно. У цьому секторі майже немає цивільних маршрутів.
Сигнал знову перервався на секунду. Але згодом серед шуму знову почувся чийсь голос. Наляканий, дитячий.
- Будь ласка… якщо хтось чує… Вони вже близько…
Воячка різко змінила курс корабля. Попереду швидко виникла нова планета. Її поверхня була вкрита багаточисленними хмарочосами й руїнами від старих технічних комплексів. Над атмосферою висіли густі хмари, а внизу час від часу спалахували блискавки. Корабель почав спускатися.
- Думаєш, це пастка? - Тихо запитала в неї Сігурні.
- Можливо.
- І ми все одно летимо?
Жінка коротко зиркнула на неї.
- Так.
Ракета пролетіла над дрімучим лісом. Старі металеві конструкції визирали з-за будинків, немов кістки давно вимерлих велетнів. Подекуди виднілися покинуті вежі, уламки антен, розбиті дороги. А потім… вони побачили базу. Напівзруйнована споруда ховалася серед високих будівль. Мабуть, колись це місце було дослідницьким центром або військовим комплексом, але тепер більша частина стін була зруйнована, а у вікнах зяяла порожнеча. Тільки одне крило все ще мало живлення. Саме звідти й ішов сигнал. Шеріз посадила корабель неподалік. Вітер одразу вдарив у них холодом, коли воячки вийшли назовні. Сігурні натягнула капюшон нижче.
- Я відчуваю щось дивне. - Прошепотіла вона. Її подруга уже витягла меч.
- Це помешкання роботів, - коротко кинула жінка. Вони рушили вперед швидко й безшумно. Усередині база виявилася майже мертвою. Темні коридори, миготливі лампи, старі дроти, що звисали зі стелі. І гнітюча мертва тиша. А потім… далеко попереду пролунав гучний гуркіт та дитячий крик. Шеріз інстинктивно кинулася вперед, а її плащ стрілою майнув у темряві. Сігурні безшумно ковзнула за нею слідом. Жінки звернули за ріг, і їхнім очам відкрилася ось така картина. Стара серверна кімната здригалася від ударів. Металеві стіни тріщали щоразу, коли величезний робот таранив перегородки зовні, намагаючись дістатися до дітей. Іскри сипалися зі стелі, миготливі монітори раз у раз згасали, а сирий холод напівзруйнованої бази змішувався із запахом пилу, мастила й розжареної сталі. Шарлотта сиділа біля дверей, важко дихаючи після виснажливої втечі. Її руки тремтіли, а серце билося так сильно, що дівчинка вже майже не чула власних думок. За останні години вони ледь не згоріли живцем і ледь не стали здобиччю роботів. Тепер же, були замкнені тут, у маленькій кімнаті серед мертвого міста, яке ненавиділо все живе.

- Сигнал пішов? - Запитала вона. Джеймс не відривав очей від старої панелі керування. Блакитні символи миготіли в його окулярах, відбиваючись у втомленому погляді.
- Так… але я не знаю, чи хтось його отримає.
Ззовні пролунав новий удар. Стіна затремтіла.
- Вони зараз прорвуться… - Нажахано прошепотіла Шарлотта. Ніби у відповідь на її слова, залізні двері прогнулися всередину. У щілині між пластинами вже стало видно червоне світло сенсорів роботів.
- Виявлено цілі. Завершення ліквідації через двадцять секунд.
Тремтячи, дівчинка підвелася. Усередині все похололо від страху. Вона розуміла, що навіть із новими силами вони з братом не витримають ще одного бою, особливо проти цілої армії вбивць.
- Джеймсе…
Хлопець мовчки стиснув її руку. У цю мить він теж зрозумів: вони не встигнуть утекти. Невдовзі десятки ворогів невблаганно оточили їх і стали затискати у коло. Їхні багряні сенсори яскраво палали у темряві, а бойові корпуси були вкриті слідами від численних ударів.
- Шарлотто! Ліворуч! - Крикнув Джеймс. Один із роботів кинувся вперед. Але не встиг, бо його різко відкинуло в стіну силою телекінезу Шеріз. Метал моментально вибухнув уламками. Усі машини одразу ж повернули голови. Сігурні мовчки стягнула першу рукавичку. Її пальці торкнулися підлоги, і сталь почала руйнуватися. Темні тріщини блискавично поповзли вперед, охоплюючи вбивць одного за одним. Їхні тіла тріскалися і розпадалися просто на очах. Шарлотта завмерла.
- Хто вони?
- Не знаю! - Видихнув брат. Шеріз уже була серед машин. Її чорний меч розсікав повітря швидко й точно. Один удар - і робот розвалювався навпіл. Ще один - іскри сипалися на підлогу. Вороги відкрили по ним вогонь. Полум'яні промені стрімко прорізали темряву. Воячка різко злетіла в повітря, ухиляючись, а тоді силою телекінезу зіштовхнула відразу кілька машин в одну купу. Страшенний гуркіт прокотився всією залою. Джеймс шоковано дивився на неї.
- Вона… літає…
- Зараз не час дивуватися! - Крикнула Сігурні. Один із роботів вискочив просто за її спиною. Шеріз миттєво підняла руку. Уламки металу в повітрі полетіли вперед, пробивши вбивцю наскрізь. На секунду всі завмерли. Шарлотта із захопленням глянула на неї.
- Неймовірно!
- Ходімо. - Коротко сказала Сігурні. - Незабаром їх стане більше.
Ніби почувши це, у темних коридорах один за одним почали загорятися червоні вогні нових механічних істот.
- О, чудово… - Пробурмотів Джеймс. Вони побігли. Шеріз розчищала шлях телекінезом, вириваючи двері та перекидаючи машини, Сігурні руйнувала все, до чого торкалася, а Шарлотта й Джеймс прикривали їх своїми суперсилами. База буквально ожила за їхніми спинами. Гучно вили сирени. Підлога здригалася від гуркоту та ударів. Нарешті попереду з’явилося світло виходу і космічний корабель людей-метеликів.
- Швидше! - Вигукнула воячка. Діти першими забігли всередину. Сігурні різко обернулася й торкнулася рукою сірих дверей бази. Конструкція відчайдушно затремтіло й розсипалася під смертоносним дотиком. А тоді двері апарату зачинилися. Заревіли двигуни, і судно стрімко злетіло в небо. Шарлотта важко опустилася на сидіння, усе ще стискаючи руку Джеймса. Її очі були широко розкриті.
- Хто… ви такі? - Шоковано запитала вона. Шеріз продовжувала мовчки дивитися вперед. Сігурні ледь підняла брову.
- Ми - ті, хто навічно віддали свої душі темряві.