10 Розділ

    База не спала. Навіть серед ночі її серце продовжувало битися десь глибоко під товстими шарами металу й каменю - у гудінні генераторів, холодному світлі екранів і нескінченному русі систем, що контролювали кожен метр цього місця. Тут усе було під наглядом. Кожен звук. Кожен подих. Кожен рух. У центральному секторі одна за одною спалахували панелі сповіщень. Червоні лінії миготіли поверх темних екранів, а механічний голос системи лунав надто спокійно для того, що відбувалося.
- Невідомий сигнал у західному секторі. Виявлено енергетичне викривлення. Імовірність проникнення: дев’яносто два відсотки.
Арден Хотчкіс мовчки дивився на екран. Холодне світло ковзало по його блідому обличчю, підкреслюючи темні пасма хвилястого волосся, що спадало трохи нижче бров. Червонувато-карі очі уважно стежили за даними, а тонкий пірсинг на губі ледь зблиснув, коли він усміхнувся не весело, а радше… зацікавлено.
- Вона прийшла. - Тихо сказав хтось позаду.
Арден не обернувся. Пальці, вкриті срібними каблучками, мимоволі ковзнули по панелі керування.
- Я знаю.
Один із працівників нервово перевів подих.
- Нам підготувати загін?
- Ні.
Хотчкіс нарешті обернувся. Його погляд здавався спокійним і майже байдужим.
- Якщо це справді одна з "метеликів" - звичайні солдати її не зупинять.
Тиша затягнулася на кілька секунд.
- Тоді що робити?
Член організації елегантно поправив рукав чорного костюма.
- Відчиніть західний сектор.
- Що?
- І вимкніть андроїдів у коридорі B-17.
Працівник розгублено подивився на нього.
- Але ж тоді вона…
- Пройде далі. - Спокійно завершив за нього чоловік. Карі райдужки на мить загорілися дивним сяйвом.
- Саме цього я й хочу.
А тим часом… Далеко внизу, серед темних тунелів бази, металеві двері рвучко розійшлися в сторони. Шеріз увійшла досередини без жодного зайвого звуку. Холодне світло коридору ковзнуло по її постаті, вихоплюючи з темряви чорний плащ, високі чоботи й довге волосся, темне, мов космос за межами цієї планети. Її обличчя залишалося спокійним, але в темних очах уже зародилася концентрація хижака перед стрибком. У руці лежав довгий готичний меч. Чорне лезо відбивало світло синюватими відтінками, а вздовж металу тягнулися тонкі срібні візерунки, схожі на стародавні символи. Жінка зробила крок уперед, і в ту ж мить одна з металевих перегородок зі скреготінням відірвалася від стіни. Невидима сила різко відкинула конструкцію вбік, зім’явши її так легко, ніби це був просто папір. Сигнал тривоги навіть не встиг завершитися, бо воячка просувалася вперед надто швидко. Світло миготіло. По стінах ковзали темні тіні. Повітря навколо неї ледь тремтіло від силової напруги. Вона прямувала коридором, і все на руйнувалося її шляху. Двері виривало з кріплень, металеві панелі згиналися, кабелі рвалися й розсипалися іскрами на підлозі. Але сама Шеріз залишалася такою спокійною і холоднокровною, наче цей хаос був лише продовженням руху. Попереду з'явився довгий темний коридор. Ряди андроїдів стояли вздовж його стін, нерухомі, однакові, з гладкими шоломами замість облич. Вони були вимкнені. Принаймні, так здавалося. Жінка на мить сповільнила крок. Бліді пальці трохи сильніше стиснули руків’я меча. Щось тут було не так. Вона це відчувала. Несподівано один із андроїдів підняв голову. Червоне світло спалахнуло просто посеред темряви. Воячка різко відхилилася вбік, і лазерний промінь пролетів повз дівочу голову, врізавшись у стіну позаду. Метал миттєво розплавився, залишивши в повітрі запах гару. Арден Хотчкіс рішуче зробив крок уперед і зняв із себе шолом андроїда. Кучеряве чорне волосся спало йому на лоб, а фарфорова шкіра злегка світилася в холодному освітленні. Червонувато-карі очі зацікавлено дивилися прямо на неї.
- Вітаю вас у північному секторі. - Ввічливо промовив він. Шеріз нічого не відповіла. Натомість, її меч блискавично розсік повітря. Арден ухилився в останню мить, і лезо ковзнуло по його плечу, зачепивши лише тканину. Водночас зіниці чоловіка знову спалахнули лазером. Воячка відштовхнулася від підлоги й буквально злетіла в повітря. Промінь пройшов під нею, залишивши за собою розпечену смугу. У наступну секунду телекінез різко зірвав зі стіни сталеву панель і жбурнув її вбік ворога. Той виставив руку, тож уламок розлетівся на частини просто перед ним.

- Цікаво. - Тихо пробурмотів він.
Шеріз не слухала. Вона вже швидко бігла вперед. Її чорний плащ майорів за спиною, а меч раз у раз спалахував у темряві срібним світлом. Хотчкіс стріляв знову й знову. Лазери розтинали коридор, плавили стіни, вибухали іскрами, але ця жінка рухалася так, ніби передбачала кожен його удар. Воячка ковзала між променями, ухилялася та стрибала. А тоді різко махнула рукою. Усі андроїди вздовж стін одночасно зірвалися зі своїх місць і полетіли в Ардена. Гуркіт металу заповнив собою коридор. Шеріз не зупинилася, а промчала далі, поширюючи хаос. Коли ж нарешті дісталася камери, Сігурні вже підняла голову. Її фіолетові очі на мить широко розкрилися.
- Ти довго. - Тихо дорікнула ув'язнена. Жінка підійшла ближче. Металеві браслети на руках Сігурні одразу ж зрадливо затремтіли. Телекінез різко ударив по ним. Браслети розірвало навпіл, і на секунду все ніби завмерло. Потім Сігурні поволі зняла рукавичку. Її пальці торкнулися стіни, і міцний метал вмить перетворився на попіл. Темні тріщини розповзлися поверхнею, конструкція заскрипіла й буквально розсипалася на шматки.
- Тепер біжимо. - Сказала ув'язнена. Сирени вже вили по всій базі. Червоне світло миготіло в усіх коридорах. Вони разом помчали вперед. Шеріз розчищала шлях телекінезом, вириваючи двері й відкидаючи солдатів, а Сігурні торкалася долонею стін, залишаючи після себе руйнацію і темряву. База тряслася. Металеві конструкції валилися. Стеля тріскалася. Коли воячки дісталися верхнього сектору, хуртовина вже ревіла над дахом. Холодний вітер ударив їм в обличчя. Корабель стояв там, де його й залишили.
- Швидше! - Крикнула Шеріз. Вони стрімко застрибнули всередину. Двигуни заревіли, і саме в ту мить частина даху обвалилася вниз. Корабель швидко піднявся в повітря. Нижче миготіли сигнали тривоги, вибухи й вогні бази, що поступово руйнувалася серед снігу та темряви. А далеко внизу… Арден Хотчкіс стояв серед уламків коридору і дивився їм услід із легкою усмішкою на вустах.