9 Розділ

    Космос був тихим. Не спокійним, а саме наповненим тією безмежною тишею, у якій навіть світло здавалося самотнім. Корабель Шеріз рухався крізь темряву майже безшумно. Його корпус був вузьким та видовженим.Чорний метал поглинав відблиски далеких зірок, через що здалеку він нагадував уламок ночі, що випадково загубився серед галактики. Всередині теж панувала тиша й лише слабке гудіння систем порушувало її. Невпинно мерехтіли навігаційні панелі. Холодне світло екранів поволі ковзало по обличчю дівчини. Шеріз сиділа нерухомо. Одну руку вона тримала на панелі керування, а іншу на колінах, біля руків’я меча, закріпленого збоку. Жінка не дивилася на швидкість, не перевіряла маршрут щохвилини, не нервувала. Її рухи завжди були точними, навіть тоді, коли вона робила звичайні буденні справи. Світло приладів м’яко торкалося її обличчя, підкреслюючи різкі лінії вилиць, темні очі та довге чорне волосся, що спадало хвилями по плечах. На тлі холодного металу кабіни воячка виглядала неприродно спокійною. Наче ця темрява вже давно була знайома їй. За склом пропливали зорі. Їх було тисячі й мільйони. Далекі планети, станції, уламки старих кораблів, чиї сигнали давно замовкли. Колись ця галактика була іншою. Колись між планетами існували торгові шляхи, союзи, церемонії та свята. Тепер між ними залишилися лише війна, страх і уламки того, що люди називали порядком. Шеріз на мить прикрила очі. Сігурні. Вона рідко думала про когось довше, ніж вимагала місія. У їхньому житті це було небезпечно. Надто сильна прив’язаність робила людину слабшою. Але зараз… її думки чомусь мимоволі поверталися до неї. Перед очима на секунд спливла її постать. Довге волосся, розділене на чорну й білу половини, фіолетові очі й тонкі пальці в темних рукавичках. Тихий мелодійний голос і дивна, майже моторошна спокійність. "Вона витримає." - Подумала жінка. І ця думка прозвучала не як сухий факт, а як щиросердна надія. Несподівано на панелі спалахнув сигнал. Корабель увійшов до сектору імперії. Зорі попереду почали змінюватися. Теплі кольори плавно зникали, поступаючись холодному металевому світлу станцій, супутників і військових трас. Тут космос виглядав інакше: контрольований, поділений, ніби навіть його порожнеча належала імперії. На орбіті кількох планет зависли гігантські кораблі. Вони здавалися темними, масивними і схожими на механічних чудовиськ, що спостерігали за кожним рухом унизу. Воячка швидко вимкнула частину систем. Корабель одразу став ще тихішим, невидимим для ворожих очей. На екрані з’явилися спотворені координати, які передала Сігурні. Північна база. Одна з дослідницьких станцій організації і місце, де зникло багато людей-метеликів. Її пальці ковзнули по панелі. Маршрут змінився. Тепер апарат летів уже нижче, ближче до атмосфери. Попереду повільно виникла ворожа планета. Похмуру поверхню вкривали сніги, гори й гігантські промислові комплекси, що світилися крізь хуртовини блідо-синім світлом. Однак вона зовсім не виглядала красивою, а радше холодною та відчуженою. Корпус затремтів, щойно ракета увійшла в її атмосферу. За вікнами спалахнуло полум’я. Темрява космосу поступово змінилася густими хмарами. Шеріз не рухалася, а тільки уважно дивилася вперед, адже під нею простягнувся цілий північний сектор! Нескінченні засніжені рівнини, льодові ущелини, вежі та старі військові дороги. І десь серед цього всього стояла база. Жінка знайшла її не одразу. Спершу пролунав слабкий сигнал, потім з'явилися теплові датчики. А тоді серед хуртовини стрімко проступили обриси. Комплекс був вбудований просто в гору. Темний метал майже зливався зі скелями, а навколо нього сяяли захисні бар’єри. Ритмічно рухалися вежі спостереження, уважно скануючи територію. У небі ж миготіли патрульні дрони. Це місце без сумніву нагадувало справжню фортецю. Воячка опустила ракету далеко від бази, серед вузького кам’яного каньйону, де сигнали губилися через магнітні бурі. Двигуни стихли. До кабіни повернулася тиша. Вона спокійно піднялася зі свого місця. Темний плащ майже безшумно ліг на плечі. Шеріз перевірила меч, закріплений за спиною, активувала тонкі срібні лінії на рукавицях і лише тоді підійшла до виходу. Двері корабля відчинилися. Крижаний вітер одразу вдарив їй у обличчя. Різкий і пронизливий, він підхопив дівоче волосся, змусивши темні пасма розлетітися за спиною. Навколо неї панувала одна холодна пустка, створена зі сірих скель, снігу та льоду. І далеко попереду засвітилося ледь помітне світло бази. Жінка зробила крок уперед. Потім ще один. Її силует швидко розчинився серед хуртовини, ставши частиною цього білого марива. Десь там, за товстими стінами й металевими дверима… На неї чекала Сігурні. А база ще навіть не знала, що дехто вже проник на їхню територію.