8 Розділ

   Минали роки. Світ змінювався. Планети падали одна за одною під владу імперії, торгові союзи руйнувалися, а між зоряними системами дедалі частіше спалахували війни. Космос уже давно перестав бути місцем мрій і відкриттів. Тепер він нагадував величезне поле битви, де кожна цивілізація намагалася вижити будь-якою ціною. І десь серед цього хаосу постійно рухався маленький темний корабель. Без прапора. Без офіційного коду. Без дому. На різних планетах його називали по-різному. "Примарний корабель," "Зореліт дітей метеликів," "Ракета зоряних злодіїв." А в імперських архівах за ними закріпили іншу назву: "Особливо небезпечні носії темної енергії." Шарлотта сиділа на краю даху старого хмарочоса й дивилася на нічне місто під собою. Неонові вогні текли вулицями, мов ріки кольорового світла. У небі між високими баштами пролітали транспортні платформи, а на величезних екранах миготіли новини про нові конфлікти між планетами. Десь далеко внизу вили сирени поліції. Їх знову шукали.
- Ти ще довго там сидітимеш? - Несподівано почувся поруч голос Джеймса. Брат стояв позаду, спершися плечем об металеву стіну даху. За кілька років хлопець дуже змінився. Його погляд став холоднішим і твердішим. Дитяча наївність давно вже зникла. Світлові окуляри тепер майже постійно мерехтіли на його очах, а темна куртка з неоновими вставками робила юнака схожим радше на хакера-втікача, ніж на дитину. Шарлотта теж змінилася. Вона стала вищою, рухалася легко й плавно, майже по-котячому, а її рожеве волосся тепер стало коротшим і трохи недбало спадало на очі. На плечі обох дітей залишалися чорні знаки метелика, як нагадування про угоду з темрявою.
- Я думаю про те, скільки ще це триватиме. - Тихо сказала дівчинка. Джеймс мовчки сів поруч.
- Поки не знайдемо всі уламки.
Сестра сумно усміхнулася.
- Іноді мені здається, що ми навіть не знаємо, чи це спрацює.
- Але якщо не спробуємо - світ остаточно зруйнується.
Шарлотта опустила очі. У її руці лежав невеликий уламок кристалу. Він світився м’яким синім світлом. Один із багатьох каменів, які вони шукали роками. Вони крали їх, втікали та ховалися. І щоразу після чергової крадіжки дітей починали переслідувати ще сильніше. Їх розшукували вже на кількох планетах. На одних - за пограбування урядових сховищ. На інших - за проникнення у військові лабораторії. А десь - навіть за дивні катастрофи, які ставалися під час втеч. Бо Шарлотта й Джеймс уже давно навчилися виживати будь-якою ціною, і цього разу все мало бути простіше. Лише черговий уламок. Одна коротка місія. Одна втеча.
   Але все пішло не так. Корабель трясло. Червоні сигнали миготіли по всій панелі керування.
- Вони не відстають! - Вигукнула Шарлотта, дивлячись у заднє скло. Позаду крізь темряву космосу стрімко летіли патрульні кораблі планети Вейрон. Їхні двигуни світилися яскравим золотим світлом.
- Я бачу! - Різко відповів Джеймс. Його пальці швидко рухалися по голографічних панелях.
- Якщо ми зараз стрибнемо в гіперпростір, двигун не витримає.
- А якщо не стрибнемо - нас зіб’ють!
Раптово корабель здригнувся від сильного удару. Дівчинка ледве втрималася на ногах.
- Влучили в лівий двигун!
Іскри посипалися зі стелі. Системи одна за одною почали вимикатися.
- Джеймсе…
Хлопець мовчав кілька секунд. А потім тихо сказав:
- Є одна планета неподалік.
На екрані з’явилася темна сіро-зелена сфера.
- Вимерлий сектор? - Прошепотіла сестра.
- У нас немає вибору.
Планета зустріла їх мертвим небом. Важкі чорні хмари поволі пропливали над поверхнею. Крізь них пробивалося тьмяне зеленувате світло. Атмосфера була густою й ніби отруєною, а величезні руїни міст тягнулися до самого горизонту. Колись тут жили мільйони людей, однак тепер тут залишилася лише тиша. Капсула продовжувала падати.
- Тримайся! - Крикнув брат. Полум’я виривалося з двигунів, а корпус страшенно скрипів. Попереду виростали темні силуети хмарочосів. Деякі з них виглядали майже цілими, а інші розколотими навпіл після старих бомбардувань. Між ними чорніли покинуті військові бази, напівзасипані пилом та попелом. І раптом… Стався удар. Світ потонув у гуркоті металу й пітьмі. Шарлотта прийшла до тями першою. У голові шуміло. Все тіло страшенно боліло та нило. Дівчинка повільно розплющила очі. Згодом, спробувала поворухнутися… і тут же зрозуміла, що не може. Її руки були зв’язані.

- Джеймсе?
Поруч почувся тихий стогін. Хлопець теж уже прийшов до тями. Тільки тепер діти помітили, де саме вони лежать. Навколо них височіла величезна купа зламаних роботів. Понівечені металеві тіла валялися один на одному, ніби моторошне кладовище машин. Під ногами щось різко запахло. Бензин. Сестра завмерла. Навколо купи вже палало кільце загрозливого вогню. Полум’я здіймалося все вище. Вогонь із тріском пожирав уламки механізмів, а густий чорний дим повільно стелився між руїн катакомб. Метал навколо розжарювався, потріскуючи від нестерпного жару, і повітря ставало дедалі важчим. Шарлотта задихалася. Мотузки врізалися в зап’ястки, а гаряче світло полум’я тремтіло в її бірюзових очах.
- Джеймсе… - Хрипко прошепотіла вона. - Ми зараз згоримо…
Джеймс лежав поруч, намагаючись дотягнутися руками до уламка металу, що стирчав із купи зламаних роботів. Вогонь уже підбирався до них зовсім близько.
- Не смій панікувати. - Різко кинув він, хоча сам дихав уривчасто. - Дай мені секунду…
Дівчинка стиснула зуби. Спека була нестерпною.
Десь поруч вибухнула чиясь батарея живлення, обсипавши їх іскрами. І раптом пролунав тихий
хрускіт. Брат таки дотягнувся до гострого уламка й почав швидко перерізати мотузки.
- Швидше! - Видихнула сестра. Полум’я вже замикалося навколо них кільцем. Тіні від вогню ковзали по понівечених тілах роботів, роблячи все довкола схожим на кошмарний сон. Нарешті мотузка луснула.
- Є!
Хлопчик швидко звільнив руки сестри, а вона одразу допомогла йому. Уже за секунду діти зіскочили з купи металу. Але шлях до виходу майже перекрив вогонь.
- Туди! - Крикнула Шарлотта. Вона розігналася й різко стрибнула вперед. Її тіло легко піднялося в повітря, майже торкаючись язиків полум’я. Дівчинка перекинулася через обвалений металевий каркас і приземлилася по той бік вогню.
- Джеймсе!
Він розбігся слідом. Полум’я обпекло край його куртки, але Джеймс устиг проскочити просто перед тим, як конструкція за їхніми спинами обвалилася. Вони бігли довго доти, поки катакомби нарешті не залишилися позаду. Нічне місто зустріло їх холодним вітром. Темні хмарочоси височіли над ними, немов гігантські скелети давно вимерлого світу. Подекуди у вікнах ще миготіли слабкі аварійні вогні, проте більшість будівель стояла мертвою й порожньою. Асфальт був потрісканий. Деякі дороги провалилися під землю після старих вибухів. Над містом повільно плив густий зелений туман. Сестра мовчки йшла поруч із братом, час від часу озираючись. Їй не подобалася ця тиша, бо вона злавалася неприродною. Наче все місто затамувало подих, спостерігаючи за ними.
- Хто це зробив? - Тихо спитала Шарлотта. Хлопець похмуро дивився вперед.
- Не знаю.
- Думаєш, це були роботи?
- Ні. Роботи просто вбили б нас одразу. А нас… зв’язали.
Дівчинка відчула, як по спині пробіг холодок.
- Тобто тут є хтось живий?
Джеймс нічого не відповів. Однак його мовчання лякало ще більше. Втікачі йшли крізь мертве місто ще цілу годину. Іноді між будівлями лунав дивний металевий скрегіт. Час від часу в темних провулках щось рухалося. Але щойно діти намагалися придивитися - там уже нічого не було. Нарешті попереду з’явилася величезна напівзруйнована будівля. Колись це був або військовий завод, або наукова база. Тепер же від неї залишилися лише гігантські металеві конструкції, вкриті іржею та тріщинами. Над входом ледве блимала стара вивіска. Половина літер давно згасла.
- Чому ми зупинилися? - Запитала сестра. Брат уважно дивився на будівлю. Його окуляри замерехтіли голографічними символами.
- Тут є старі передавальні антени.
- І що?
- Через радіаційні бурі звичайний сигнал SOS не пройде крізь атмосферу планети. Але військові бази мали підсилювачі дальнього зв’язку. Якщо вони ще працюють… Ми зможемо подати сигнал у сусідні системи.
Шарлотта важко видихнула.
- Тобто це наш єдиний шанс?
- Саме так.
Вхідні двері виявилися напіввідчиненимм. Темрява всередині приміщення здалася їм майже живою. Щойно брат з сестрою зайшли всередину, навколо стало значно холодніше. Повітря запахло пилом, мастилом і старим металом. Десь далеко зі стелі капала вода. Ліхтар на руці Джеймса вихопив із темряви довгі коридори, розбиті монітори, перекинуті контейнери й старі кабелі, що звисали зі стін, мов мертві змії.