Коли згасає світло

— Якщо вам щось не подобається, їдьте на таксі! — це було сказано занадто гучно, щоб проігнорувати ситуацію навколо.

Адріан відірвав очі від планшета, намагаючись зорієнтуватися в тому, що відбулося. Стоячи в кутку вагона в зоні без сидінь, він мав огляд майже всього малозаповненого проходу.

Невелика компанія саме зчепилася з іншою не молодою пасажиркою та дівчину вже тримали двоє колег. Чому колег? Бо на відміну від всіх навкруги, їх шестірка виділялася своїми костюмами ніби тільки від кравця.

— Марино, схаменися. Ну, не виховав жінку ніхто. Ну, нащо опускатися до її рівня? — говорячи це, один з хлопців саме відтягував дівчину.

Адріан готовий був битися об заклад, що останнє було сказано так голосно — що навіть він у своєму кутку через двоє дверей прекрасно міг розібрати слова, — навмисно. Пасажирка, з якою відбувся конфлікт, була саме того віку, коли найбільше люблять роздавати поради як жити всім навкруги. І саме на неї був розрахований цей перформанс. Вираз її обличчя був безцінний.

Довелося навіть прикрити рот рукою, щоб сміятися не дуже голосно. Адріан сам навряд би зважився таке в обличчя сказати. А мріяв. Просто тримання своєї позиції в конфліктах було не його сильною стороною. Тому він і працював вже понад сім років віддалено. З людьми менше спілкуватися, всі слизькі моменти зафіксовані в листування чи чаті.

«Здичавів» — як казали деякі з його друзів, що працювали в офісі. Давно вже не вдягав костюм. Жодної класичної сорочки в шафі не водилося. Самі футболки, толстовки та джинси зі спортивками, а Адріан вже встиг розміняти четвертий десяток. Ні квартири, ні машини, он сам на електросамокат зміг заробити, але на інший кінець міста їхати на ньому та ще пригода, тому і доводиться слухати скандали у вечірньому метро.

Зрозумівши, що замріявся, та так невдало вибрав одного зі скандальної компанії, як випадкову точку, Адріан швидко оглянув й інших пасажирів вагона, знову поринаючи у свій планшет і комікс про пригоди хлопця у демонічному світі.

Мабуть, не найкраще місце, щоб таке читати, бо головний герой саме потребував допомоги одного хтивого інкуба і демон мав намір взяти плату доволі очікуваним для його виду способом. Якби не цікавість та не кам’яне лице, з який Адріан зазвичай читав такі історії, варто було б почекати повернення додому. Але кому він треба в цьому кут…

— Ти ба, а де таке можна почитати?

Андріан ледь планшета з рук не випустив, почувши поряд чужий голос. Втім, незнайомий хлопець теж зреагував, підхопивши техніку знизу та, не поспішаючи відпускати, став ще ближче.

— А тут тільки натяки чи ого, — незнайомець взагалі не соромлячись почав гортати сторінки, де дійство лише набирало все більше відвертості.

Коли на екрані на самому піку еротичної сцени з’явився ще один демон, Адріан нарешті прийшов до тями та натиснув кнопку блокування.

— Гей, ну я ж не додивився, — Андріан не знав куди очі подіти, але цей докір змусив підняти очі на незнайомця.

Це виявився хлопець з метушливої компанії. Одягнений в темно синій костюм, при краватці, з гарною зачіскою той виглядав як офісна еліта, що могла справити враження на будь-якого клієнта. Можливо в інших умовах і Адріан з задоволенням роздивлявся цього незнайомця з усіх боків, та от тільки досвід його кричав про інше.

Ледь помітний шрам на вилиці, кривенька посмішка та п’яненькі очі могли означати лиш одне — зараз будуть бити. Адріану перепадало і за менше, а зараз він однозначно був не у виграшній позиції.

Погляд чкурнув на інших людей з цієї офісної компанії, намагаючись оцінити ситуацію та намітити шляхи відступу. Однак компанія, що розташувалася у протилежної стінки біля дверей, жодним чином не звернула увагу на втрату бійця. Розводили собі теревені та реготали так, що сидячі поряд літні жінки незадоволено піджимали носи.

— Агов, — знову привернув до себе увагу незнайомець, додатково торкаючись пальцями до руки на планшеті, — ти на них не дивись, — та підсунувшись ближче, майже на вухо прошепотів: — Я їм нічого не розповім, — і підморгнув з такою задоволеною посмішкою, що Адріан в момент розгубився.

З одного боку незнайомець загороджував йому шлях до виходу, а з іншого не здавався агресивним та не кликав підкріплення у вигляді колег, щоб допомогли розібратися з «не таким» хлопцем.

— Чи ти не з таких і випадково натрапив на подібний комікс? — яка ж жива була міміка у цього хлопця. Брови підскочили, кутики губ опустилися, а очі стали такі сумні-сумні. Втім, він доволі швидко і на свій лад трактував мовчання Адріана.

— Та ні, я… цей во, — притиснувши планшет до себе, призібрався. Ніколи не доводилося говорити про свої вподобання з незнайомцями ще й в публічному місці. Відчуття наче ти на долоні й от-от хтось зверне на тебе увагу.

Однак несподівана думка змусила знову глянути на співбесідника. Незнайомий хлопець не питав з наміром висміяти чи показати на загал. Він взагалі не звертав ні на кого увагу. Навіть на свою компанію, яка все ж кидала на них короткі погляди. Хлопець просто… підбивав клинці до Адріана.

— Так, я зазвичай таке і читаю, — швидко проказав Адріан, відчуваючи, як адреналін розходиться по тілу. — А ти..?

І тільки хотів по новому поглянути на незнайомця, тільки дати оцінку наскільки сам Адріан зацікавлений в цьому знайомстві, як весь вагон труснуло, змушуючись впертися ногами та вхопитися за поручні.