VII

Посьорбавши кави Маргарити Степанівни, яку так ласкаво старенька приготувала мені знову, я пішов.
Поки я мав лише одне джерело інформації - це кладовище.
Знайти потрібну могилу було не надто складно, місце я орієнтовно запам'ятав, лишалось дослідити надмогильні надписи.
Анна Н.
.. .. 1890р - .. .. 1929р
Герман К.
.. .. 1931р. - .. .. 1935р
Ростислав Н
.. .. 1911р. - .. .. 1967р
Серед цих старих викарбуваних імен та дат, привертала своєю новиною одна надмогильна плита.
Сергій Н.
.. .. 1982р. - .. .. 2010р.
Судячи з одного прізвища на розташованих поряд могилах, ці люди були родичами. Певно, це родинне місце.
Надмогильний запис я зняв на камеру гаджета та пішов до офісу.
Тетяна саме готувала каву, а Роман вже підсумовував рекламні кампанії, які він очолював з нового року. Результати були позитивними, хоч і не захмарними. Рівняни тільки почали звикати до нашої продукції.
Та сьогодні робочі питання мене цікавили  найменше. Я мав дізнатися хоч щось про ту дивакувату дівчину та її  хлопця. З фактів я мав прізвище та ім'я, дати народження та смерті. Цікаво, що ж нам покаже усезнаючий  гугл.
Кілька секунд інформаційна система "перетравлювала" запит і за мить екран ноутбука запістрявів повідомленнями місцевих медійників:
"Жахлива ДТП на автодорозі Київ-Чоп".
"У ДТП на Рівненщині загинули двоє людей".
"У смертельні ДТП на Рівненщині загинула закохана пара".
У цих та інших матеріалах фігурувало ім'я Сергія. Клікнувши по одній з новин, а я отримав чергову порцію адреналіну.
...За попередньою інформацією, автомобіль "Мазда" на шаленій швидкості злетів у кювет та зіткнувся з придорожнім деревом. У наслідок ДТП загинуло двоє людей. З соціальної мережі стало відомо, що загинула молода пара рівнян -  Оксана М. та Сергій Н. Хлопець та дівчина планували одружитися.
Усі обставини автопригоди, зокрема, хто був за кермом автівки, з'ясовують правоохоронці...
Під текстом новини медійники розмістили світлину загиблих. На хлопця я звернув мало уваги, бо не міг відвести очей від дівчини поряд. Дівчини, яку я вже бачив - на цвинтарі.
Мозок відчайдушно почав шукати раціональне та логічне пояснення та марно, я не міг вигадати нічого путнього.
День розтягнувся мов жувальна гумка, в голові кишма-кишіло думками.
Так-сяк владнавши робочі моменти, ще завидна я пішов до будинку свого тимчасового помешкання. Ходити через кладовище ставало дивакуватою звичкою. При денному світлі все здавалося звичним, як для такого місця, звісно. Зупинятися не став, але пильнував, чи бува не з'явиться знайомий жіночий силует.
Щойно відкрив двері до будинку, як почув голос Маргарити Степанівни.
- Дмитрику, зайди но до мене, коли твоя ласка.
- Іду - озвався я.
Старенька сиділа у вітальні та гортала потертий фотоальбом. Поряд на столі парував чайний сервіз, на овальному блюді звабливо красувалися запашні домашні пиріжки.
- Пригощайся, Дмитре, пиріжки з чорницею.
- Це мої улюблені, дякую.
-А на мене сьогодні ностальгія накотилася, а озватися словом ні до кого. Ось сиджу, переглядаю світлини. Ви присідайте-присідайте, я вам зараз усе покажу.
З пожовклих, з фігурними краями світлин на мене гляділи дітлахи, тітки, дядьки, бабці та зморшкуваті дідусі... На цих сторінках умостився увесь рід Маргарити Степанівни. І жінка без упину розповідала, хто кому ким приходиться. Поступово якісь фотографій ліпшала.
- А це моя онучка Оксанка. Господи, до чого ж чудова була дитина. Скоро буде восьма річниця, як дитя пішло з життя. Ось дивися, якою красунею вона була.
Маргарита Степанівна вкотре перегорнула сторінку сімейного альбому і підсунула зображення до мене.
Втретє за ці дні я побачив те саме обличчя. Тільки тепер зрозумів, чому очі видалися мені знайомими, вони були точнісінько, як у її рідної бабці.
Це було вже занадто навіть для мене. Мої руки затремтіли, я  випустив з рук горнятко з чаєм. Воно гучно брязнуло об підлогу та розлетілося кімнатою дрібними друзками.
Між нами запала тиша. Замість того, щоб просити вибачення за свою незграбність, я отетеріло дивився на світлину, а Маргарита Степанівна, здавалося, узагалі не звернула увагу на розбите горнятко.
- Я бачив цю дівчину, день тому, - моя голова пішла обертом.
Я очікував почути усе, що завгодно, але не...
-Я знаю, Дмитре. Вже вісім років поспіль моя кровинка горює біля могили свого коханого Сергійка.
- Але я не розумію, я геть нічого не розумію.
І тоді Маргарита Степанівна повідала мені трагічну історію закоханих.