VI

Я не міркував і не планував, просто чітко знав - йтиму до будинку через кладовище. Біля самої хвіртки серце закалатало так голосно, що усі інші звуки потонули у ритмічному - тьох-тьох-тьох. Опанувавши себе, відшукав очима стежку та зумисно поволі рушив уперед. Звідкіля взялася вперта впевненість, що зустріну знову нічну незнайомку, годі й гадати. Мені здавалося, що нині я готовий до усього, та коли з-за старого кам'яного пам'ятника визирнула жіноча фігура, мало не зомлів. Я знав -  це вона. Жіночий силует мовчав, мені ж, щоб вимовити хоча би слово, довелось докласти чимало зусиль.
- Хто ви? - запитав я і одразу подумав : яке безглузде запитання.
- Це ви учора плакали? - знову мовив я і не дочекавшись відповіді, продовжив.- Буду відвертим, я вчора так дременув, бо від несподіванки налякався.
Поки я бубонів недоладні виправдання ганебного вчинку, на силует впало світло фар автівки, що проїздила дорогою поряд.
Тонкий стан, довге темне волосся, бліді пухкі вуста та великі голубі очі.
"Де я бачив ці очі?" - майнула у моїй голові думка і обірвалася...
- Мене звати Оксана. Я тут буваю щоночі.
- Щоночі? - з подивом перепитав я - Тут похована дорога вам людина? - зметикував урешті я.
- Тут похована моя кохана людина, - уточнила дівчина.
- Що трапилося? - не втримався від запитання я, хоч добре розумів, що від незнайомця це звучить не надто коректно.
- Нас розлучила спочатку дорога, а потім люди...У цю мить мовби з-під земл,і чортихаючись ,з'явився кремезний чолов'яга.
- Якого дідька ти вештаєшся уночі на цвинтарі? - гаркнув він мені в обличчя.- Як же мене дістали ці готи, сатаністи чи холера знає, хто ви такі будете. Ганяв, ганяю і ганяти буду. І ти не виняток.
Від різкого запаху перегару я поморщив носа.
- Ми не сатаністи. Просто йдемо додому - відповів я за себе і за нову знайому Оксану.
-Ти білини об’Ївся, чи що? "Ми" -  це хто? Може, ти і пам'ятник за твоєю спиною?
Я оглянувся, позаду були лише могили... та я готовий заприсягнутися, що почув її голос: "Ми маємо бути разом. Допоможи мені".
Поки я ошелешено вглядався у пітьму, чоловік продовжував лаяти мене, остаточно переконавшись,  що я "кончений наркоман".
Я мовчки забрався геть.
Усі мої думки крутилися довкола її останніх слів.
Що планувала ця дивна дівчина - самогубство, власне вбивство? Та чи хіба з такими проханнями звертаються до першого ліпшого?
Заснув, певно,  близько четвертої ранку, а коли за дві години прокинувся, то знав - цю дівчину конче потрібно знайти.