Коли земля не може бути пухом...
IV
Пробудився я ще до набридливого вереску будильника. Вперше за тривалий час відчув потяг до цигарок, але узявши волю у кулак, відкинув про це думки, бо знав, якщо буде одна за нею підуть і інші.
"Учинив, як хлопчисько - накивав п'ятами. А раптом та жінка потребувала допомоги", - дорікав собі я. - "А може її узагалі там не було, і то моя фантазія та гра світла зіграла зі мною злий жарт"?
Усе ніяк не міг уторопати, чому піддався паніці мов та школярка, яка напередодні передивилась фільмів жахів.
Вийшов на вулицю вдихнути свіжого ранкового повітря. На подвір’ї мене зустріла Маргарита Степанівна. ЇЇ попелясте кучеряве волосся тріпотіло на вітрі, а на вустах грала ледь вловима посмішка.
- Дмитрику, скуштуйте кави. Я, знаєте, свого часу славилася приготуванням знатної кави, у мене свої рецептурні секретики.
- Не відмовлюся.
Кава була дійсно запашною. Горнятко гріло долоні, кофеїн бадьорив, і якось, ковток за ковтком, усі мої сумніви та тривога вивітрились. Що трапилося, те трапилося, тієї ночі не повернути.
- Дякую за каву, дійсно таки знатна, - мовив я старенькій та попрямував до офісу.
Свій шлях зумисно спланував через цвинтар, певно, щоб переконатись – ніякої містики у ньому немає.
#1784 в Містика/Жахи
#9729 в Любовні романи
Відредаговано: 31.05.2018
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
