24.3

     Ренат продовжує стояти з наставленим пістолетом в руці. Все його тіло напружене, а очі бігають туди сюди. Та й взагалі він якось дивно поводиться. Ніби взагалі знаходиться на іншій планеті. Уважно дивлюся на нього й розумію, що він під кайфом. Що робить його ще небезпечнішим. 

– Моє терпіння закінчується, виродки, – кричить нервово Ренат. Й стріляє у повітря. – Відпусти її, бо буде гірше. Ти бачиш він не при собі, – шепоче Арсен й киває на Рената. 

– Гаразд, твоя взяла. Ми її відпустимо, – промовляю й прибираю руки від Тамари. Те саме робить і Арсен. Вона стрімко підбігає до Рената й ховається за його плечима. 

– Ходімо, – каже Тамара й тягне Рената за собою. Ми ж з Арсеном йдемо геть до мого авто. 

– Так просто? Ні, я ще не закінчив, – чую голос Рената позаду себе. Я обертаюся й бачу, що Ренат наближається до мене й здається хоче поквитатися зі мною. 

– Ренате, не роби цього, будь ласка. Ти погубиш не тільки Ореста, але й себе, – раптом чую знайомий голос. Обертаюся й бачу захекану Марту. Її обличчя почервоніле, а очі широко розплющені. 

– Марто, що ти тут робиш? – питаю. В мене всередині все починає затерпати від страху. Бо якщо цей божевільний щось втне, то можуть постраждати невинні люди. 

– О, Марто, привіт. Що прийшла захищати свого дружка? – насміхається Ренат. 

– Не тільки його, а й тебе. Ренате, отямся в тебе вагітна дружина. Що з нею буде? Ти про це подумав? – Марта стає поруч біля мене. 

– А мені по барабану, сестричко. Тепер це не моя турбота. Думати про чужу дитину, – випльовує Ренат. 

– Вона твоя. Бо в Ореста нічого не було з Яриною. Я йому вірю й знаю, що це правда. І ти повір, – наполягає Марта. 

– Ха, ти брешеш. І зараз в мене з'явився шанс з ним поквитатися. І ти мені не завадиш. Краще відійди й не заважай. 

– Ні я не дозволю, – починає плакати Марта. 

– Замовкни й забирайся звідси. Відійди від нього я сказав, – волає Ренат. 

Арсен по моїй вказівці мовчки відтягує Марту, яка пручається назад. Тамара схожа на бліду смерть, а Ренат навпаки дуже активізувався. 

– Ренате, відпустімо всіх й розберемося на одинці. Так буде чесно, – намагаюся хоча б трохи потягнути час. 

– Чесність? Ти знаєш це слово? Не сміши мене. Ми з тобою давно забули про це. 

– То може настав час це згадати? – пропоную. 

– Йди до біса, – кричить Ренат натискає на курок й стріляє в мене. Обличчя в нього одразу ж стає перелякане. 

– Я не думав....Я не хотів, – скиглить чоловік оговтавшись. 

   З початку не відчуваю болі, тільки те що ноги мої підкошуються і я втрачаю рівновагу. Падаю на землю й чую жалібний крик Марти. Потім постріл. Це здається Арсен стріляє в Рената. Далі все відбувається наче увісні. Приїжджає поліція й хапає Тамару та Рената, який поранений в ногу. Всюди шум та гам. Тамара кричить і виривається. Ренат скиглить.

Я підіймаю очі й бачу над собою заплакане обличчя Марти. Ледь знайшовши сили підіймаю руку й гладжу її по щоці. 

– Не хвилюйся. Все буде гаразд. Тільки не плач, – промовляю з останніх сил. 

– Оресте, коханий. Тримайся. Тільки не покидай мене. Благаю, – груди Марти здригаються від ридань. 

– Марто, я прожив доволі довго на цьому світі й не боюся смерті. Боюся тільки тебе зробити не щасною, – відчуваю як сильний біль заважає мені говорити. 

– О, Оресте я так кохаю тебе. Як я житиму без тебе. Ти не маєш права померти. Заради мене. Заради наших майбутніх дітей. Марта заливається слізьми. А я тільки що й можу лежати та дивитися на неї. Мої очі поступово закриваються і я занурююся в сон.

●●●●●

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ НАСТУПНИМ БУДЕ ЕПІЛОГ ВІД МАРТИ. ТАМ МИ ДІЗНАЄМОСЯ НАРЕШТІ ЧОМУ ВСЕ ТАК СТАЛОСЯ. І ЩО БУДЕ З ГОЛОВНИМИ ГЕРОЯМИ.

ДЯКУЮ!