22.3

– Оресте, як ти? Що з Мартою? – цікавиться Арсен й наливає мені в чарку трохи коньяку.

– Тримаюся. Але з останніх сил. Марта у свідомості, але поки що спить. Лікар каже, що це нормально. 

– Звісно. Головне, що криза минула, – підтверджує Арсен. 

– Тільки б з нею все було добре. Вже третю ніч не можу спокійно спати, – промовляю й протираю обличчя руками. 

– Оресте, Марта поправиться. Навіть не сумнівайся. Головне зараз вияснити хто це з нею зробив, – Арсен близько нахиляється до мене. 

– Не треба. Я й так знаю. 

– Це та людина яка влаштувала підпал? 

– Ні, він би до такого не додумався. Більше того вона його сестра. Він би не наважився. 

– Все можливо. Але якщо це не він, то хто? – Жінка якій раніше я довіряв більше всіх. 

– Твоя тітка. Тамара здається? – пригадує Арсен.

– Так, – киваю й міцно зчіплюю пальці. – Ну й справи. Чим же їй так насолила твоя наречена? Якщо вона на таке здатна? 

– Оце нам й доведеться прояснити, – кажу замислено. 

– Що ти задумав? – щуриться Арсен. 

– Нічого кримінального. Хочу поговорити з Тамарою відверто. Як то кажуть. І ти теж підеш зі мною. Ну якщо ти звісно не проти. 

– Піду, звісно. Але не краще б було б звернутися до поліції? 

– Ще не час. Бо в нас не має доказів. Тамара замела всі сліди. 

– Ти думаєш нам з тобою вона зізнається? – дивується Арсен. 

– Ми знайдемо вагомі аргументи. 

– І коли ти плануєш візит до родички? 

– Не зараз. Хай тільки Марта поправиться. Бо вона наш основний свідок. 

– В принципі ти маєш рацію. А тепер пропоную трохи відволіктися від теми й розслабитись. Ти не проти партії в більярд? 

    З самого раннього ранку я вже у лікарні. Чекаю на лікаря Марти. Коли він підходить до мене, то на його обличчі легка посмішка. 

– Ну, що Ромео? Ваша Джульєтта прокинулася й питала про вас. Так що як виключення я дозволяю вам до неї зайти. 

– Лікарю ви серйозно? Та це ж справжнє диво. Дозвольте я вас обійму, – кричу на радощах й обіймаю лікаря. 

– Ну все, все. Йдіть. Бо вона вже, мабуть скучила за вами, – промовляє задоволений лікар. Киваю й біжу до палати дівчини. 

Заходжу всередину. Й стаю біля ліжка. Марта підіймає на мене очі й посміхається. 

– Оресте, привіт. Я чекала на тебе, – важко промовляє Марта. 

– Марто, сонечко. Я такий радий, що ти прокинулася. Як же я тебе люблю, – стаю на коліна й починаю цілувати її в щоки, ніс та губи. 

– Я теж тебе дуже кохаю. Ти напевно добряче перелякався? – Ти навіть не уявляєш як? Я думав, що помру, коли побачив тебе напівмертву. 

– Я занадто сильно тебе люблю, щоб так легко покинути цей світ, – Марта трохи всміхається. А потім починає важко дихати. 

– Люба, не напружуйся. До речі у мене є для тебе приємна новина. 

– Яка? – Сьогодні дехто до тебе завітає. 

– Хто саме? – цікавиться Марта. 

– Пізніше сама побачиш. А зараз тобі потрібно відпочити. Я ввечері зайду. Люблю тебе, – цілую Марту в лоба. Й гладжу її волосся. 

– Ти вже йдеш? – Марта одразу стає сумною. – Так, лікар сказав не напружувати тебе сьогодні. Це для тебе трохи забагато. 

– Ти ще прийдеш? 

– Звісно. Тільки владнаю деякі справи. Посилаю Марті повітряний цілунок і йду. 

Бо справ за цей час назбиралося багато.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПІДТРИМАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА КНИГУ ЗІРОЧКАМИ ТА ДІЛІТЬСЯ ВАШИМИ ВРАЖЕННЯМИ СТОСОВНО РОЗДІЛУ.