20.3

   Не стримую почуттів тому цілую Марту усюди. В губи, ніс, підборіддя та шию. Як не дивно, вона теж відповідає взаємністю й навіть підставляє шию для поцілунків. Ця жінка скоро доведе мене до божевілля. Не можу нею насититись. 

– О, Оресте..., – шепоче Марта. І це ще більше мене підштовхує до рішучих дій. Я одною долонею тримаю її за потилицю, а іншою досліджую її тіло. Воно гнучке і гаряче. Надто гаряче. Стоп. Щось не так. Або мені тільки здається. 

Марта починає вигинатися й вже сама шукає мої губи. Вона тягне мене на себе й намагається зняти мою футболку. Я не припиняю пестити її стегна, плоский живіт та пружні груди. Невже крихітка так запалала від пристрасті? Ледь стримую в вузді свої інстинкти. Хочеться взяти її тут і зараз. Але це буде неправильно. Трохи покусую мочку вуха дівчини. Вона схоже відчуває від цього задоволення. Закочую светр Марти догори й беруся до бюстгальтера. Мені хочеться бачити її усю. Та все ж в голові миготить думка, що Марта дуже гаряча. Навряд причина цьому наші втіхи. 

– Ти така солодка. Моя, тільки моя, – шепочу їй прямо в губи. 

– Оресте я вся палаю. Зробімо це. Будь ласка, – тихо каже дівчина й тулиться до мене. Її очі напівзакриті. Губи тремтять. А щоки стали червоні. 

– Знаєш, Марто, ти й справді палаєш. Але на жаль не від пристрасті, – торкаюся лоба дівчини. Точно. Я так і думав.

   В неї лихоманка. Аж вже занадто сміливою вона була. Це не схоже на завжди стриману й правильну Марту. Хоча ні. Мені вдавалося розбудити її жіночність. Тільки от після наших розваг вона завжди почувала себе ніби у чомусь винною.

– Ну і що? Подумаєш. Трохи перемерзла. Це нічого. Воно не завадить нашим втіхам, – обурюється Марта й обіймає мене за плечі. Потім намагається сісти мені на коліна. Але в неї це погано виходить. Бо від гарячки її тіло хитає зі сторони у сторону. 

– Так, досить, люба. Тобі потрібно у ліжко, – відповідаю й намагаюся відчепити від себе настирну дівчину. 

– Ти що не хочеш мене? – питає Марта з образою в голосі. Ще трохи й вона заплаче. 

– Хочу. Ти навіть уявити собі не можеш наскільки. Але зараз ми не можемо. Ти хвора й тобі треба лікуватися.

– Не настільки, щоб невдоволеною лягати в ліжко. – Завтра ти шкодуватимеш про це. Бо зараз ти сама не розумієш, що кажеш, – я притуляюся своїм чолом до лоба Марти. 

– Тобто ти хочеш сказати, що я марю? – Майже. Я по обличчю твоєму бачу, що ти не здорова. І в тебе лихоманка. 

– Ну якщо ти мені відмовляєш, то знай. Я ображена, – махає пальцем Марта. Але потім сама лягає на підлогу. 

– Я тобі не відмовляю. Але якщо зараз я тобою скористаюся, ти мені цього не пробачиш, – важко зітхаю й дивлюся на Марту. Яка вже майже спить. Сідаю в позу лотоса. Торкаюся її волосся й вдихаю його аромат. Потім ніжно цілую. 

– Що це з тобою сталося Оресте Яновичу? Ти ніколи не був такий галантний і ніжний, – буркоче крізь сон Марта. 

– Тому, що раніше я не кохав. А зараз все змінилося, – тихо вимовляю й дивлюся на Марту. 

Вона вже мене не чує. Її очі закриті й вона мило сопить. Що ж пора віднести її у ліжко.

▪︎▪︎ ▪︎▪︎▪︎

ДРУЗІ ЗАРАЗ В МЕНЕ БЕЗ КОМЕНТАРІВ. ТОМУ МОЖЕТЕ САМІ ВИСЛОВИТИ СВОЇ ДУМКИ СТОСОВНО РОЗДІЛУ.