19.3

  Від мелодії моєї улюбленої пісні злегка паморочиться у голові. Він ще й знущається. Бо ж добре пам'ятає, що саме під цю пісню ми танцювали разом вперше. Нахабний тип. Навіщо він це робить? Цим точно не заслужить моє прощення. На мій подив Орест підіймається з місця і йде до мене. 

– Дозволь запросити тебе на танець, – промовляє. А я тільки стою й ковтаю ротом повітря. Бо не розумію навіщо йому це. 

– Оресте, може не варто, – відповідаю. Колишній біль стискає мені серце. – Чому? Не подобається пісня? – вигинає брови. Ну от знову знущається. Невже потрібно добивати мене до кінця? 

– Не подобається. Зовсім, – не витримую й починаю важко дихати. 

– Марто, я знаю як тобі боляче. Та ми можемо почати все спочатку. З моменту нашого знайомства. Уяви, що того вечора не було у нашому житті. Взагалі. Хоча б спробуй, – Орест простягає мені руку. 

    Відчуваю, що дихання вирівнюється. Дивлюся на Ореста і бачу в його очах співчуття. Він не бреше. Саме в цей момент ні. Чи то піддавшись магії його очей? Чи то від добрячої порції алкоголю я встаю і йду з ним танцювати. Ми танцюємо повільно не кваплячись. Орест торкається однією рукою моєї талії, а іншою міцно стискає мою руку. 

– Ти чудово танцюєш. Така податлива у моїх руках, – тихо шепоче Орест. 

– У мене була хороша школа. Я багато чому навчилася. 

– Так. Це правда. Особливо готувати яєчню щоранку. 

– Я вмію готувати багато інших страв, – обурююся.

– Жартую. Ти справді не раз вражала мене своїми кулінарними здібностями, – чомусь мені здається, що ця фраза в устах Ореста звучить хтиво. 

Сильно трясу головою, щоб не піддатися на його чари. Орест досвідчений звабник молодих та наївних дівчат. Типу мене раніше. Хоча навіщо себе обманювати? Я зовсім не змінилася. Мене досі тягне до нього наче магнітом. А найгірше те що я хочу його. Наче розпусна дівка. Господи, що зі мною відбувається? 

Орест продовжує вести мене в танці й потроху притискати до себе все міцніше. Відчуваю тепло його тіла та терпкий аромат парфуму. Орест вміє його обирати. Обожнюю цей запах.... 

Орест рукою гладить мою спину, а потім опускається нижче. Я навіть на хвилинку зупиняюся. Й починаю дивитися на нього знизу вверх. О це згубне рішення. Орест міцніше стискає мої сідниці і я опиняюся повністю притиснута до його збудженого тіла. Гаряча хвиля пробігає по шкірі. Він нахиляється до мене. Його губи все ближче до моїх.... 

І вони ось...ось зустрінуться.... 

Мій розум затьмарений, бо коли Орест торкається моїх губ я навіть не опираюся. Це наш перший поцілунок після довгої розлуки. Але не перший з моменту знайомства. Спочатку Орест цілує ніжно. Наче дотик пір'їнки. Він пестить мої губи, але мені подобається. Та потім з легкого і невимушеного, поцілунок стає дорослим. Французьким як то кажуть. Орест просуває свого язика мені до рота й робить ним доволі приємні рухи. Тепер вже наші язики сплелися й ми цілуємося як двоє спраглих в пустелі. Я на автоматі закидую йому руки на шию. Й гладжу густе й жорстке волосся на його потилиці. Руки Ореста блукають усюди. Зубами він кусає мої губи. Потім трохи втягує ротом нижню губу. Так триває хвилин п'ять, поки я не починаю розуміти, що це абсурд. Абсурд повертатися у минуле. Ми знову наступаємо на одні й ті ж граблі. Так між нами вирує пристрасть, але не кохання. Але мені цього недостатньо. Я хочу, щоб Орест мене кохав, а не просто жадав. Повільно відриваюся від Ореста. Але він не хоче мене відпускати. 

– Я так довго цього чекав, – бубонить Орест. Й знову легко цілує мене за вухом. 

– Досить. Я втомилася. Дякую за гарно проведений вечір, – відповідаю й взявши клатч йду на вихід.

*******

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ДІЛІТЬСЯ ВАШИМИ ВРАЖЕННЯМИ СТОСОВНО РОЗДІЛУ. ЧЕКАЮ З НЕТЕРПІННЯМ. ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ ТИМ КОМУ НЕ ВІДПОВІЛА. НЕ ЗАВЖДИ ВИСТАЧАЄ ЧАСУ. ДЯКУЮ ЗА ПОРОЗУМІННЯ.