17.3

   Минув тиждень з того часу, як я бачила Ореста. Добре що він зрозумів мене правильно й більше не дістає. Хоча з іншої сторони я все ще продовжую думати про нього. Сьогодні маю шанс трохи відпочити. Бо ми з Нікою домовилися поїхати у нічний клуб. Туди приїжджає відомий ді-джей, тому народу буде багато. На жаль мені це не вдалося у Парижі, бо батько заборонив мені туди летіти. Сказав, що у нашої сім'ї немає на це коштів. І все ніби то завдяки тому виродку з яким я зв'язалася. Ось такий вирок. Хоча гроші у нашої сім'ї почали зникати тоді коли Ренат почав грати у казино. 

Але батько цього вперто не помічає. Інколи мені здається, що я взагалі не його донька. 

Підводжу останній штрих в макіяжі, беру сумочку і спускаюся вниз. Де на мене вже чекає Ніка в таксі. Коли я вже майже на виході до мене зненацька підходить Ярина. 

– Куди це ти вирядилася? Наче новорічна ялинка? 

– У своїх справах. Тобі то що? – зі зневагою дивлюся на Ярину. Бо іншого вона не заслуговує. – Їдеш розважатися? Ну звісно. Ти ж не страждаєш постійним токсикозом та болями в животі. Тобі добре, – зловтішається Ярина. 

– Ти сама у всьому винна, Ярино. Але дитина це велике щастя. Тому цінуй те що маєш, – кажу і хочу вже йти. 

– Скажи мені чесно. Тебе не хвилює, що ця дитина може бути від нього? – питає Ярина. А мені ніби ножем по серцю. 

– Ні, все що стосується цього чоловіка більше мене не хвилює, – намагаюсь сказати якомога байдуже. – Брешеш. Я бачила як ти сердито витріщалася на нас з Орестом. Коли ми розмовляли минулого тижня. 

– Я просто не очікувала вас побачити разом. Та ще й біля нашого будинку. І взагалі мене розізлила відсутність твоєї совісті. 

– Яка свята невинність. Аж нудить. Це ти привела його у наше життя. Не я. Тому що завжди була обділена чоловічою увагою. Сіра миша, – підкреслює Ярина. 

– Якщо ти хочеш мене принизити, то у тебе нічого не вийде. Бо ти сама не в кращому становищі. Вагітна та майже розлучена. І радій поки мій брат тебе тут тримає. Бо Оресту ні ти, ні твоя дитина й задарма потрібні не будете. Тож думай головою. 

– Звідки тобі знати? Ти ж не питала у мене навіщо він приходив декілька днів тому, – язвить Ярина. 

– Щоб повернути тебе? Саме це я приблизно й очікувала, – відповідаю. 

– Не тільки це. Він сказав, що й досі мене кохає. І ще багато чого. Але це тобі знати не потрібно, – Ярина криво всміхається. Мені дуже неприємно це чути й вона знає. Тому б'є по болючому. 

– То чого ти досі тут? Щастя вам у коханні. Йди до нього. Вали звідси, якщо у вас так все добре, – починаю трохи кричати. 

   Потім круто розвертаюся і йду геть. На подвір'ї темно і я не бачу як починаю спотикатися об каміння, коли виходжу на вулицю. Добре, що таксі ще не поїхало. Але біля нього вже стоїть роздратована Ніка. 

– Чому так довго? – обурюється. 

– Справи затримали. Ну поїхали, – кажу й коли сідаю в машину, то помічаю неподалік автівку Ореста. 

  Нічого дивного. Напевно знову прийшов до своєї Ярини. А мені він брехав, що тільки я йому потрібна. Падлюка. Важко зітхаю й дивлюся у вікно автомобіля. Намагаючись хоча б там знайти відповідь на свої питання.