16.1

ОРЕСТ. 

    Вже декілька днів не можу спокійно спати. Мені сняться жахи. Де я знову у в'язниці. Мене б'ють та ламають. Самі ж наглядачі колонії. Знову яскраво бачу сон, коли майже не втратив життя. Я у в'язниці. Спочатку у камері сплю. Чомусь прокидаюся серед ночі, й вирішую йти до туалету. За декілька днів до цього я сильно побився з іншим ув'язненим. Доволі авторитетним у цій колонії. Навіть начальник його побоювався. В мене вже четвертий день болить все тіло. Бо суперник мені трапився серйозний. Коли я надавав йому стусанів прибігли ще двоє його коришів. Троє на одного як то кажуть. Після цієї бійки я ледве ходжу. Прокидаюся вночі весь мокрий у поту. 

На ватних ногах йду до умивальника й споліскую обличчя. Потім йду в туалет, бо відчуваю як мене зараз знудить. Коли виходжу звідти, то чую тихі голоси. Потім якийсь шурхіт. Обертаюся й помічаю якийсь рух. Насторожуюся. Хочу йти сховатися у кутку, але мені це не вдається. Мене вдаряють по голові ззаду. Втрачаю свідомість. Падаю на землю. Далі темрява.... 

Прокидаюся й зіскакую з ліжка. Йду на балкон. Мені потрібно свіже повітря. Негайно. Починаю важко дихати й хапати ротом повітря. Тоді років вісім назад я мало не загинув. У мене було багато ножових поранень. Ніби мене хотіли випатрати наче свиню. Мені пощастило. Інший ув'язнений майже одразу після поранення знайшов мене. Й покликав на допомогу. Я довго лежав у лікарні. А коли вийшов Арсен підключив всі свої зв'язки й домовився, щоб мене перевели до іншої колонії. Та той випадок я ніколи не забуду.

Витираю з лоба піт і дістаю цигарку. Зараз хочеться чогось міцнішого, але, як на зло, весь алкоголь у мене у квартирі закінчився. Потрібно йти й поповнити запаси. Зараз це дуже доречно. Повертаюся до спальні. Дивлюся на годинник. Шоста ранку. А мені здається ніби я сплю декілька днів підряд.

    Раптом бачу щось блискуче валяється на підлозі. Підходжу ближче й розумію що це золотий ланцюжок. Він належить Марті. Це я точно знаю. Подарунок від її покійної матері. Вона його берегла, як зіницю ока. Бо це була пам'ять від найріднішої людини. Дивлюся на прикрасу й посміхаюся. Чомусь коли Марта була поряд мені зовсім не снилися жахіття. Поряд з нею було світло й весело. Навіть відчувалася якась легкість на душі. Якби я не наробив стільки дурниць міг би бути навіть щасливим разом з Мартою. Але зараз це вже не має значення. Всі карти викладені, а ходи зроблені. Міцно стискаю ланцюжок й тримаю у руці. Треба його повернути Марті. Передати через когось. Бо сам я вряд зможу наважитися на зустріч з нею. Мені потрібен час. Щоб все обдумати й врешті зрозуміти, що саме я відчуваю до Марти. А вже потім зустрітися, якщо вона захоче. Йду робити собі каву, а потім планую поїхати до супермаркету. Дещо прикупити. 

Через дві години приводжу себе у порядок і збираюся їхати. Та раптом чую звук який нагадує відмикання вхідних дверей. Схоже до мене хтось завітав.

З обережністю йду у коридор і бачу там мою тітку Тамару. З невдоволеним виразом обличчя. 

– Оресте, ти геть втратив совість. Чому не відповідаєш на дзвінки? Вже декілька днів. Я думала збожеволію від хвилювання. 

– Невже? Аж не віриться, що і тобі є ще якась людяність, – промовляю з сумом. 

– Ти це до чого? – кривиться Тамара. – Не важливо. Навіщо ти прийшла? У мене мало часу. 

– Нам треба поговорити, Оресте. Серйозно поговорити. 

– Гаразд, проходь. Але не довго. В мене ще є справи.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ОРЕСТА НЕ ДУЖЕ ОБРАДУВАВ ПРИХІД ТІТКИ. ЯК ДУМАЄТЕ ЧОМУ ВОНА ПРИЙШЛА? ДІЛІТЬСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ У КОМЕНТАРЯХ)